Щойно подивилась фільм про Едіт Піаф, геніальну французьку співачку, людину-легенду. Під кінець фільму щось немов вирвалось з серця, - таке глибинне розуміння-відгомін чужому болю,  але ні, не чужому – біль у всіх один. І мені раптово подумалось, а що відмінного, наприклад, між нею – відомою співачкою і моїм татом? Нічого. У кожного з них була своя доля, свій біль, своя любов, свої захоплення, свої втрати кохання…

Тато за 3 місяці перед своєю смертю сказав, що його вже чекає Ліда, що, мабуть, його скоро не стане, бо вона вже померла і кличе його. Сказала йому: «В житті не могли бути разом, то в смерті будемо разом». Чому вона прийшла до мого тата тепер, хоча вони знали один одного ще в молодості? Хіба це не ... Читать дальше »

Ці перші дні без тата дивні. Перша втрата дуже близької людини, тому все незвично. Часто задихаюсь, але від хвилювання. Не від сигаретного диму, що довгий час панував у домі. Це дивує.

Спершу хотілось сидіти в його кімнаті, тепер заходжу рідше. Але відчуваю тата в його улюблених місцях біля будиночку: він любив сидіти позаду літньої кухні і дивитись на садочок, на город... Такий звичний пейзаж, красиве небо, виноград, тепло, картопля на городі, малина, дерево обліпихи ліворуч...

Татині слова, думки, настрій... Тепер я усвідомлюю, ЯК сильно його люблю, бо полюбила по-справжньому в ці дні, коли втратила... Хочеться, щоб все змінилось, здається, що є твоя провина, не встигли врятувати, не встигли розгледіти, що дуже хворий, дорікали, що лінується, що повільний, що не дбає за обійстя, не старається... А він був просто важко хворий, тому й не міг... ця думка пронизує наскрізь... картаєш себе за болючі слова до нього... Дуже... 

Складається враження, що каєшся щохв ... Читать дальше »

Cвітлій пам’яті тата присвячую.

Мій тато – Ілюк Дмитро Іванович. Народився 06.03.1945 року, помер – 12.08.2009 року. В історії його життя було безліч дуже дивних сторінок, яких, мабуть, вистачило б на цілий роман, власне, як і про життя кожної людини. Найдивніше в його житті була любов до книг, потужний світлий розум. Він жив, як міг, хоч так і не навчився жити. Як життя не навчало його – він намагався залишатись просто великою дитиною, інфантильною, але доброю, щирою і безкорисною.

Він не навчився жити в розумінні ... Читать дальше »

Життя спливає. Мусить так бути. Головне, добре знати, як воно спливає, чи вірним шляхом ідемо. Наприкінці життя, особливо чийогось, точніше рідної людини, аналізуєш все, роздумуєш…. Бачиш якісь такі помилки, на які раніше вперто не хотів звертати увагу. Іноді вони можуть бути спричинені гіркотою образ, відчаю, іноді просто важкістю на серці, тривогою і тому своєрідною неадекватністю, тобто словами, які ранять, словами, які мовлені надто з відчаю… І тоді думаєш, настільки велика сила слова і думки! Настільки важливо є те, про що ми думаємо! Власне, те, що ми думаємо, те з нами і відбувається. В один з найскладніших періодів свого життя в 1996-1997 рр. я читала молитовник щодня і були там слова «паче сніга убілюся», які мене пройняли до самого серця. Я любила ці слова так само, як слова «Бог», «любов», «вічність», «радість», «блаженство», «щирість», «добро», «мудрість», «вдячні ... Читать дальше »

Немає кращих в світі пісень, ніж українські.

Мелодика, ритміка, змістовність і найголовніше сердечність виконання, без якої УКРАЇНСЬКУ пісню, в принципі, виконати неможливо, – це найкраща музика, яка є на світі!

Пишу це не тому, що вихвалюю своє, а тому що воно повинно бути нарешті сповна оцінено і сприйнято нами усіма, як беззаперечний факт. Досить заритись на чуже ... Читать дальше »

Насолоджувалась сьогодні диском, який виписала по музичному сайті Умка, «Корифеї українського вокального мистецтва». Стільки часу пішло в моєму житті марно БЕЗ цієї музики, без цієї СПРАВЖНЬОЇ музики. Чому ще в 25 років людина не замислюється над цими речами – над тим, ЯКЕ колосальне задоволення може принести справжня музика, світла, чиста, душевна…

Я безліч часу витрачала на КІНО, намолодіжну музику, сучасну українську естраду, мені подобались кліпи, мене захоплювали ритми… Може, це загалом ритми ваблять молодь в танець, в хороший настрій чи настрІй? До бою, до вишуканих зустрічей і цікавих знайомств? ... Читать дальше »

От дивишся іноді «Свободу» по Інтері – і диву даєшся… Моє враження від цього ШОУ: «Говорили-балакали -  сіли та й заплакали». Самих парадоксів у програмі вистачало, але не це вражає. Безсилля – от наша хвороба, небажання щось змінювати… Послухали – і розійшлись. І громадяни так і не зрозуміли, ЯК же їм зустрічати колекторів вдома, адже міністр заявляє, що вони вже поза законом, а самі колектори, присутні в залі, абсолютно не відчувають себе поза законом і зрозумілої відповіді на запитання, якою ж діяльністю вони займаються і чого від них можна очікувати, а чого не можна – так і не було. Зверхність, зухвалість, байдужість «сильних світу цього» просто вражає. Мовляв, виживайте, як собі хочете, а ми все одно будемо вимагати від вас гроші (в ... Читать дальше »