На декілька днів...

Майже вірш...

І знову Львів

на декілька днів -

та вже в спогадах снів

завмер його спів...

Така собі імпровізація на рівному місці.

Справді, їздила на вихідних до Львова, й емоції були досить подібні до цих імпровізованих рядків: дивні спогади, якісь майже завмерлі чи навіть померлі, чи навпаки воскреслі в миттєвостях прогулянки містом...

Натрапила на органний концерт в Домініканському соборі, дуже сподобався... Дивно було впізнавати (слухати вживу) мотиви класичної музики, зокрема мого сучасного улюбленого композитора Ендрю Лойда Вебера, та інші цікаві композиції Баха і Верді...

Шкода, що у Чернівцях такі концерти відбуваються дуже рідко, а от у львівських залах аншлаг...

Що вразило найбільше у теперішньому Львові?

Пустка на проспекті Свободи, 21, де колись був розташований "Люксен" і де я працювала з вересня 2002 року по червень 2003 року. Невже то все було не уві сні?

Іноді в моєму житті відбуваються події, які я не можу чітко оцінити: чи то було сном, чи було реально? Один із найважливіших спогадів: у 5 класі ми їхали шкільним колективом до цирку. Так ось - я й досі не вірю, що дійсно була та подія, настрій залишився, але то був швидше настрій зі сну, а от чіткого спогаду про те, що я дійсно була з класом у цирку - немає, відсутній, є лише настрій...

Що ще вразило у Львові? Не знаю... Місто здалося дуже рідним, дуже знайомим, але водночас чужим...

Не відчувалось моєї присутності в ньому, не було моєї енергії, місто здалося мені покинутим і знекровленим... Ні, я його не покидала, я просто повернулась до свого рідного дому на Буковину...

Моє місце в житті - це рідний куточок у Глибоці, мій маленький світлий світ творчості, музики і самоти...

Зате це місце - моє... Не запозичене, не вкрадене, невимушене, зрештою, тому і моє... 

А Львів я все одно любитиму... та вже по-іншому, по-новому.