ПЕРВАЯ ЧАСТЬ:

ЦВЕТОК И ПАЛАЧ

ЛЮБОВЬ-ЛЕГЕНДА

(Опера без музыки)

Сцена 1. Место, где должна состояться казнь, но происходит нечто иное:

Цветок: ... Читать дальше »

Ніколи б не подумала, ЩО може таке наснитись. Тепер я зрозуміла, ЯК це - помирати уві сні.... Ще доля секунди - і я б не змогла прокинутись. Завжди весною на мене чатує якась подібна пригода, в принципі, кожні півроку щось таке неймовірне відбувається. 

Мабуть, щось не те я роблю... Або й сама не знаю, що не так, але сьогодні я повністю вибита з колії, відверто радію, що жива... Я прокинулась лише тому, що відчула мамину руку в своїй і це мене розбудило. Любов до мами не раз рятує мені життя... ЇЇ любов до мене, безумовно, теж, але я якась фатальна дитина в неї, бо постійно рятуюсь чудом, простом молюся, щоб ще не зараз... 

Цінуйте життя... Бог справді може будь-якої миті призвати до Себе... Цієї ночі (13 травня) я вкторе в цьому переконалась. 

Я вийшла на подвір"я (4 ранку) - а довкола туман, містичний, важкий, в"язкий, хочу дихнути свіжого повітря, але доводиться знову зайти в дім, все так дивно... 

Сьогодні прогулялась по Глибоці в цю дивну зливу, гримить, ... Читать дальше »

Зробити цей запис мене спонукала тема про часті відвідини Ліни Костенко до відчуженої зони Чорнобиль. Про це часто пишуть як про подію. Приїхати до Чорнобиля – це екстрім. Побувати ближче до реактора – це ризикнути, хоча, як саме, – мало хто з «відважних туристів» розуміє. Зрештою, ніхто не пише, як за ці 20 років могло вплинути відвідування Чорнобиля таких от горе-туристів, позитивно чи декого з них вже й немає… Тобто це невідомо, це десь існує, але залишається за кадром. Зрештою, далеко не всі поети наважуються побувати там, бо складно уявити собі поезію в мертвій зоні, це сучасних читачів мало цікавить, їм історії масні подавай: про пристрасть і про секс, а екстремальні види поезії – не надто, але, може, когось і чіпає… В свій час Іван Дзюба написав шикарну оду радянській системі за подарований щасливій Радянській Україні Чорнобиль. Потім, коли трапилась катастрофа, несподівано, його ще юний син захворів на рак, вряту ... Читать дальше »

Дивний період у житті. Іноді мені здається, що Івасюк відкрився мені саме зараз так глибинно, щоб трішки втамувати біль утрати за батьком. Я слухаю цю музику – і розумію, що все це – реквієм… Все це – заради чогось сильнішого, ще нерозкритого мною.

Не лише відвідую музей Івасюка у Чернівцях, не лише часто буваю на могилі у його батьків, на могилі Назарія Яремчука, Анатолія Добрянського, я також побувала у музеї в музичній школі, де навчався малий Івасюк, (як я його люблячи називаю малий ІВАСЮЧОК), у Кіцмані, побувала на вулиці, де він жив з батьками…

Мені все, пов’язане з ним, неймовірно цікаво. Чи лише після того сну, де я побачила його кінець? Не лише. Але той сон вплинув на мене. Дуже.

Я собі навіть дозволила подумати таку дивну річ: а якби Господь один-єдиний раз зробив виняток у цьому світі? І… Як у тому записі на могилі Володимира Івасюка:

1. Книга Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» - це щоденникові записи письменника про життя сина-композитора з дитячих днів і до останніх. Якось, під час прогулянки лісом, Володимир сказав батькові таємницю: що в нього в грудях живе скрипка з клену.  Батько допитувався в нього, що ж це за хлопчик такий із скрипкою в грудях, нехай розкаже у казочці про нього, на що Володя відповів: «Перехожі просять, щоб він був з ними, бо від його музики сонце світить ясніше, ластівки снують жвавіше, а соняшники так регочуть, аж над тином звисають».

Потім письменник пише:

«Перед нами ра ... Читать дальше »