Ніколи б не подумала, ЩО може таке наснитись. Тепер я зрозуміла, ЯК це - помирати уві сні.... Ще доля секунди - і я б не змогла прокинутись. Завжди весною на мене чатує якась подібна пригода, в принципі, кожні півроку щось таке неймовірне відбувається. 

Мабуть, щось не те я роблю... Або й сама не знаю, що не так, але сьогодні я повністю вибита з колії, відверто радію, що жива... Я прокинулась лише тому, що відчула мамину руку в своїй і це мене розбудило. Любов до мами не раз рятує мені життя... ЇЇ любов до мене, безумовно, теж, але я якась фатальна дитина в неї, бо постійно рятуюсь чудом, простом молюся, щоб ще не зараз... 

Цінуйте життя... Бог справді може будь-якої миті призвати до Себе... Цієї ночі (13 травня) я вкторе в цьому переконалась. 

Я вийшла на подвір"я (4 ранку) - а довкола туман, містичний, важкий, в"язкий, хочу дихнути свіжого повітря, але доводиться знову зайти в дім, все так дивно... 

Сьогодні прогулялась по Глибоці в цю дивну зливу, гримить, блискає, я ж - щаслива, бо бачу ЦЕ...

Але я втомилась випрошувати дні, я не знаю, чому все в мене так складно... Любов мене врятує - я колись так щиро в це повірила, що так воно і трапляється в моєму житті нині... 

Я щаслива в цьому житті, і тому так не хочу погоджуватись на вічну розлуку з ним...