1. Книга Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» - це щоденникові записи письменника про життя сина-композитора з дитячих днів і до останніх. Якось, під час прогулянки лісом, Володимир сказав батькові таємницю: що в нього в грудях живе скрипка з клену.  Батько допитувався в нього, що ж це за хлопчик такий із скрипкою в грудях, нехай розкаже у казочці про нього, на що Володя відповів: «Перехожі просять, щоб він був з ними, бо від його музики сонце світить ясніше, ластівки снують жвавіше, а соняшники так регочуть, аж над тином звисають».

Потім письменник пише:

«Перед нами раптово спускається непроникна завіса невідомого. Крізь нього треба пробити казці дорогу в життя.

-          Казка мусить жити.

Несподівано зривається різкий вітер, дерева одні за одним починаються хитатися і шелестіти. Володько замислено дивиться на них і мовить:

- Ось вітер рахує дерева. Навіщо воно йому здалося?

Його запитання залишається без відповіді», - так закінчується Розділ 7 книги «Монолог перед обличчям сина», - «Молодий Буковинець», Чернівці, 2007, стор. 57.

Дуже добре, що є ця книга Михайла Івасюка. Бо без неї Володимир Івасюк залишається немов би нерозкритим образом, немов би казкою без сюжету. Бо тоді надто невідомим, безпричинним, нерозгаданим залишається його вміння творити пісні, які житимуть вічно.

Мене здивували слова Володимира про те, навіщо вітру це здалося.

В одному з моїх віршів теж є подібне запитання: «Навіщо вітру моє життя?»

Час показує, що розмова малого 8-річного Володька з батьком у лісі була пророчою. Він таки здійснив казку, втілив її у життя, казку про хлопчика, що мав у грудях скрипку з клена. І ця розмова не була б завершеною, якби не здійснявся вітер, точніше не була б пророчою. Адже саме вітер вказав на подальші події в житті Володимира. Вітер рахує дерева. Вітер забирає життя. Чи, все ж таки, оберігає?  

Життя Володимира Івасюка спинилося в лісі. Але катували його десь поза межами лісу. Руки композитора, які вигравали на скрипці нові мелодії пісень-шедеврів, були абсолютно синіми, що вказувало на здійснення насильницьких дій по відношенню до нього. До речі, такими руками поламаними і понівеченими він не зміг би ні зв’язати петлі, ні самостійно здійснити акт самогубства. НЕ ВІН зупинив пісню свою. Йому не просто «допомогли» - ЙОГО ЗНИЩИЛИ. ЙОГО тіло. Дерево його життя знищили. Але не його самого, не його пісні, і тим більше не його скрипку.

       2. МОЄ  запитання до вітру було пов’язане з поїздкою до Карпатських гір в 2000 році. Я крізь потужний вітер продиралась на вершину татової улюбленої гори Копилівський верхь, під яким проходило все татове життя, адже хатинка знаходиться саме у його підніжжя за невеличким ліском… Вітер спершу заважав іти, але коли я піднялась на гору, я могла опертись об цей вітер.

Пригадую в одному з брюховицьких лісів поблизу озера (саме в Брюховичах Львівської області було знайдено в лісі тіло Івасюка-композитора) так само несподівано, рахуючи дерева, за мною йшов вітер, він бавився листям, легенько підганяв мене у плечі, змушував трішки боятись, бо ніде не було нікого, і весь час оглядатись на це дивне дійство. І в один із таких моментів немов би хмарка по дорозі йшла за мною, з’вилась вона ніби з самого вітру і миттєво зникла у своєму видимому прояві, ставши знову невидимою, але відчутною... Ранішнім зимовим днем чудно було побачити таке.

Отож, вітер. Вітер, що рахує дерева. Наснилась цієї ночі розгадка, відповідь на моє запитання і на запитання малого Володимира: «Навіщо воно йому здалося?». Мені наснилась казка про добро і зло. Розповідаю… «У верхівках дерев живе гармонія. І добрі люди, які вміють дослухатись до цієї гармонії, відвідуючи ліс, укріплюють своїми добрими думками стіни замку, де живе повітряна гармонія людської вічності. Але несподівано в цей замок можуть увірватися злодії і загарбники. І тут дуже важливо не злякатися. Дуже важливо дорахуватися ДЕРЕВ! Щоб всі були цілими, щоб ніхто не був знищений, щоб дерева, які живі і не порушують гармонію, але її вдосконалюють, залишались незайманими, себто неушкодженими. Тому всі душі, які проживали в цьому царстві добра кинулися на допомогу цим деревам, на які вказав їм вітер. І врятували царство, прогнавши з їхніх верхівок негідників. І таким чином перемогло добро. Гармонія відновилась».

Мабуть, ця казка дуже правдива. Напевно, це вітер розповів мені таємницю своєї важливої місії захищати дерева, рахуючи їх. Зрештою, воно так і є. Заходять добрі люди до лісу – і ліс радіє, бо ним насолоджуються, проникають в його таємничу сутність гармонійної мелодії буття. Але варто зайти нахабам, які поводяться зухвало, кричать, напиваються, і крик їх чути за тридевять земель, - як ця гармонія порушується. Таких негідників хіба що вітер може зігнати, навіявши грім та блискавки.

Ще гірше, коли люди приходять до лісу з ганебною метою вирубування дерев. Вони руйнують не лише ліс, не лише цю територію, а гармонію цілого світу. І тоді вітер, не дораховуючись своїх високих улюбленців, здіймає шалені бурі гніву в небесах, і кидає все це зливою образи на грішну землю. Чи не це спостерігала Буковина і Галичина, майже вся Західна Україна, минулого року під час липневої повені? Адже далеко не секрет, що мільйонери та мільярдери західноукраїнських земель стали такими завдяки вирубці лісів. Ліси продовжують вирубувати, продовжують гнівити вітер і НЕБО!

Як же відновити цю гармонію в лісі? Садити нові ліси. На державному рівні захистити їх, інакше знову розрахунки доведеться вести самій природі з нами, точніше з тими, хто безчинствує. Але страждатимуть як завжди усі: і праведні, і грішні.

І повірте, дуже складно відновлювати цю гармонію.

Наприклад, зрізали це прекрасне дерево - кленову скрипку-Іваюска, і хіба виросло нове на його місці? Хіба посаджене воно вмілими руками когось, хто б так само водив дитину свою лісами, навчав музиці, добру і гармонії життя? Ні, дітей виховують за високими мурами, а якщо й навчають музиці, то потім ведуть в сучасний шоу-бізнес, де мелодії та слова пісень явно не взяті з гірських стежок чи лісових дерев… Лише один диск на цьому всьому фоні шоу-бізнесу продовжує виділятись, пісні Руслани «Дикі танці». Але дикі танці стали брендом з негативним відтінком і переросли в дикість… Усе тепер дике: і енергія, і поведінка, і одяг, і образ співачки, і думки, і переростання у свідомий світовий шоу-бізнес, якому наші гірські стежки до одного місця… І все. І нема гідного наступника. Бо все продається за кордон, все нищиться в самому зародку і купується як ширпотреб. Звісно, справжня українська душа ще має доступ до хорошої української музики, але слід визнати, що творилась ця хороша музика і співалась якраз в часи Івасюка і переспівується якраз завдяки ЙОГО геніальному таланту.

Ось і все. Казка закінчилась.

А вітру моє життя було потрібно, щоб саме я захищала ці СПРАВЖНІ цінності життя людини, я немов успадковую не лише таємниці вітру, а його місію бути справжнім борцем за добро, без домішок слави чи визнання, без домішок експансій чи зухвальства, без домішок дикості чи егоїзму. Просто – вітер. Просто – захист і самозахист від цього зла, що з усіх боків насувається на життя з кожним роком все більше й активніше.

БЕЗ домішок, але разом з вірою і зі сміливістю рухатись вперед, щоб не загубити жодне інше деревце. Щоб все цвіло й буяло на славу Великої СКРИПКИ БУТТЯ!

Ми ще звіємо СВОЄ РАДІСНЕ СВЯТО на власній вулиці, дорогий Володимире!

ВСЕ ЩЕ ПОПЕРЕДУ…