Кажуть, людина різне говорить в мить смерті, але здебільшого те, що її непокоїть. Мене ж непокоїло те, що я не встигла розкаятись і прийняти причастя. І благала лише про єдиний порятунок - порятунок душі. Бог мене почув і моє життя триває далі...
Потім мені довелося заново вчитись дихати, їсти, рухатись, усвідомлювати дійсність. Заново сприймати все те, до чого я звикла. А з глибин серця виринала одна й та ж молитва: вижити заради спасіння душі.
Іноді мене запитують, як таке взагалі може бути, як взагалі можна побачити свою душу. Але це дивне запитання для тих, хто не читає церковної літератури, хто не ходить до церкви. Для людей, яких Господь призвав до покаяння та очищення душі - це не дивно...
2012 рік навчив мене багато нового. Я пишу про це, бо можливо, хтось переживає подібне... А може, просто б хотів пережити...
Це ні з чим незрівняне почуття, коли маєш можливість молитися Богові, стоячи в храмі преподобної Параскеви Сербської в Чернівцях (або ж у рідній церкві рівноапостольної княгині Ольга в Глибоці), чути величні піснеспіви, отримувати мирування з рук владики, і дякувати Богові за спасіння!
Постарайтесь встигнути оцінити, ДЛЯ ЧОГО ВАМ ПОТРІБНЕ ЖИТТЯ!
Довіртеся Богові, а не своїм амбіціям та мріям. Богу краще знати, що врятує вашу душу і як наповнити її благодаттю.
З того часу минув рік, а мені здається, немов всього лиш день, величний і прекрасний, немов Божа милість, що проявилась на мені в такий неймовірний спосіб!
18.11.2012 р.
P.S.: з кожнем днем в душі визріває все більше любові до церковного життя, і все менше страху перед тими, хто чи то в прихований, чи у відкритий спосіб переслідує по релігійній ознаці, себто приналежності саме до Київського Патріархату. Я так довго шукала церкву, де співає душа рідною мовою і де Божа благодать зцілює рани, що тепер мені вже нічого не страшно. Дякувати Богові за все!
