ПРИСВЯЧЕНО ПЛАНЕТІ
1.
Дивлюся в простір - простору нема. Довкола лише спогад про відстань, лише химерне відчуття дотику до невідомого, що наблизилося на небзпечну відстань. Про що розповідає небо над свідомістю, якщо простір під ногами розріджений, немов в"язкий туман? Може, про втрачену весну? Чи про життя, яке невпинно спливає в ілюзію смерті? Ілюзію чи істину? І яка між ними різниця тоді, коли небо ось-ось вріжеться об землю? Земля здригається від передчуття неминучого, і її зморшки нагадують передсмертний зойк. Хто спокусив землю стати нещасною? Хто спокусив життя перетворитись на вигнанця? Хто змусив бачити простір без неба і землю без води? 65 мільйонів літ тому все це було реальністю. І минуло, немов сон.
2.
Якби ж то знаття, чому? Чому я люблю життя подалі від людей? Мені дерева в сотні раз миліші. Невже вони мене краще відчувають? Така чарівна ця планета, коли жива. Така смілива її граційна гордовитість, ці витончені руки струнких грабів і буків, беріз і ял ... Читать дальше »