Дивний період у житті. Іноді мені здається, що Івасюк відкрився мені саме зараз так глибинно, щоб трішки втамувати біль утрати за батьком. Я слухаю цю музику – і розумію, що все це – реквієм… Все це – заради чогось сильнішого, ще нерозкритого мною.

Не лише відвідую музей Івасюка у Чернівцях, не лише часто буваю на могилі у його батьків, на могилі Назарія Яремчука, Анатолія Добрянського, я також побувала у музеї в музичній школі, де навчався малий Івасюк, (як я його люблячи називаю малий ІВАСЮЧОК), у Кіцмані, побувала на вулиці, де він жив з батьками…

Мені все, пов’язане з ним, неймовірно цікаво. Чи лише після того сну, де я побачила його кінець? Не лише. Але той сон вплинув на мене. Дуже.

Я собі навіть дозволила подумати таку дивну річ: а якби Господь один-єдиний раз зробив виняток у цьому світі? І… Як у тому записі на могилі Володимира Івасюка: