Ці перші дні без тата дивні. Перша втрата дуже близької людини, тому все незвично. Часто задихаюсь, але від хвилювання. Не від сигаретного диму, що довгий час панував у домі. Це дивує.

Спершу хотілось сидіти в його кімнаті, тепер заходжу рідше. Але відчуваю тата в його улюблених місцях біля будиночку: він любив сидіти позаду літньої кухні і дивитись на садочок, на город... Такий звичний пейзаж, красиве небо, виноград, тепло, картопля на городі, малина, дерево обліпихи ліворуч...

Татині слова, думки, настрій... Тепер я усвідомлюю, ЯК сильно його люблю, бо полюбила по-справжньому в ці дні, коли втратила... Хочеться, щоб все змінилось, здається, що є твоя провина, не встигли врятувати, не встигли розгледіти, що дуже хворий, дорікали, що лінується, що повільний, що не дбає за обійстя, не старається... А він був просто важко хворий, тому й не міг... ця думка пронизує наскрізь... картаєш себе за болючі слова до нього... Дуже... 

Складається враження, що каєшся щохв ... Читать дальше »