Період великої грози, коли цілу добу йшов дощ, почався в нас ще в четвер 24 вранці і продовжувався до вечора п"ятниці. Було свято княгині Ольги. Але я не пішла до церкви, як завжди, не спалося вночі, тому хоч і прокинулась вранці, йти кудись не хотілось. Тим паче, що на вулиці потемніло, загриміло і у мене знову раптово почався страх перед грозою та блискавкою. У дитинстві не боялась так грому, а після минулого літа, коли грім та блискавка у Києві, здавалося, розривали небо на дрібненькі частинки і лякало постійними спалахами, я стала надто чутливою до такого прояву гніву неба.
Сиділа на дивані і писала вірш:
Громовиця
Голова неба болить нестримно
Громом сповнена, розпинається.
Рани голосом рве надривно
Сльозами-дощем умивається.
Блискавицею світ зчудовано
То лякає, то увагу виманює
Гуркіт у жилах її знервовано
Тугу додолу стравлює.
І ні часу ні тре, ні жалю їй
Все тепер лише там, де триває бій:
Боротьба добра і зла, боротьба стихій
В голові її, в ній самій.
Так тріщить по швах, геть нестримано
Розчиня і падає - біль вибілює
Гріх собою змива незвідано -
І зникає страх, вмить просвітлює...
За вікном лиш гуркіт, лиш відгомін
Падіння неба - так тануть відстані...
Цей вірш написаний під гуркіт неба. І потім всі ці болісні сюжети по телевізору про результати стихії, про повені та жертви, розмова людей на вулицях, на робочих місцях... Глибоку не зачепило, адже ми не живемо біля річки, і місць ймовірних зсувів у нас теж немає.
Але Глибоцький район дуже постражав. 6 жертв, молоду дівчину захопило хвилею і знесло в ріку, і ніхто не зміг їй допомогти. А вона щойно вийшла з маршрутки разом зі своєю мамою. І скоро в неї мало бути весілля. Згадалися "Тіні забутих предків" про Івана і Марічку. Його наречену так само знесло рікою в небуття. Дев"ятирічна дівчинка померла вранці 24 липня від блискавки, вела корів із пасовища додому...
Найбільша проблема (ПРИЧИНА) того, що трапилось, - вирубування лісів та зміна русла річок через вимивання гравію, який дільці умудрились тонами забрати. Це й спричинило таку жахливу повінь. Хоча селяни не лише попереджали - вони навіть ночами не спали, аби стати на перешкоді, проте допомогали навіть свої місцеві олігархики, які готові рідну матір продати, коли треба.
Їх, на превеликий жаль, лише побільшало.
І надії на місцеву владу теж мало, як і на обласні адміністрації. Пропіаритися вони готові, а от реально допомогти - можуть, але тільки якщо це ЇМ вигідно. Зрозуміло, про яку вигоду йдеться.
Але залишається не зрозумілим, ЩО робити людям? Один одному селяни в тій же Кам"янці чи в Корчівцях чи в іншому постраждалому селі готові допомогти, а от як бути тим селам, що повністю відрізані від світу, зокрема, в гірських районах?
Що ж, світ не без добрих людей.
****
Іноді мені здається, що людям просто пора повернутись до справжніх життєвих цінностей і більше не гнівити небо своїми пороками та цілковитою духовною безвідповідальністю! Натомість вони чинять багато злого: наговорюють один на одного, заздрять, із таких заздрощів вдаються до темних сил, "аби комусь було гірше, ніж мені", не бояться ні Бога, ні чорта, руйнують сімейні цінності, прагнуть лише матеріальних благ і нехтують моральними, забувають повсячкас про честь та совість. Безумовно, я не про всіх тих, хто постраждав, борони Боже, але про 20 відостків з них - точно! Проте жартвами. виявляється, стали всі, хто опинився в зоні стихії: і добрі люди, і погані людьці. В цьому й полягає прояв Провидіння?
****
У цій складній ситуації ініціатива уряду щодо благодійного рахунку та обіцянка за цільовим призначенням виділяти ці кошти вкрай важлива! Як і ініціативи громадських організацій та благодійних фондів відомих українців (зокрема Міжнародний благодійного фонду Руслани "Український світанок", акція "Карпати. Повінь. SOS": http://www.karpatysos.info/Щиро сподіваюсь, усі добрі наміри будуть здійснені. Людям і справді потрібна допомога.
Вперше в Україні серйозно постраждали саме селяни, які довгою і важкою, і переважною більшістю ЧЕСНОЮ працею здобували свій крам та й усе, що мають, в першу чергу, підсобне господарство - це їхнє життя.
Тому втрата цього всього для них справжнє горе, від якого важко отямитись. Це не просто сенсація для телебачення, це дійсно людські долі. Їм ще роками будуть снитися страхи, коли будинок їде разом з землею, коли велика мутна вода забирає курчат та іншу худобу.
Вони вже зневірені, звиклі, що держава завжди лише обіцяє та піариться, а реальної допомоги - як кіт наплакав, тому й думають-гадають, як впоратись з цим болем утрати і жити далі, коли спаде мутний час поганих змін.
Спільну допомогу та жорсткий контроль за використанням грошей, неупереджені комісії по наданню індивідуальної компенсації - все це треба провести (можливо, ВПЕРШЕ!) дуже грамонтно! Це, як кажуть, селяни, "за поману", (себто, за душі померлих), "за простибіг".
Насправді, на селі виросла Україна і збережена вона, як нація і держава, ментально та духовно саме завдяки селу!
Тому тепер прийшов час показати, чого ми справді варті. Допомогти у найважчу хвилину.
*********
26 липня відбулося свято 1020-річчя Хрещення Русі. Сподобався виступ Варфоломея Першого. Якщо б він ще мав таке важливе значення для визнання Київського Патріархату, на яке сподівались прихожани цієї ієпархії, - ...!
Але у великій політиці немає "якщо"... Усе відбувається завдяки настрою одного-двох головних гравців.
Інші лише пожинають плоди.
Будемо молитися як за хороший настрій "великих гравців", так і за позитивний настрій неба щодо нашого українського сьогодення.
| 
