"Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Найперше, як завжди, усім дякую за Ваш дар спільної молитви,за можливість єдиним серцем і єдиними устами стояти тут, перед лицем Живого Бога, біля цього святого престолу на якому звершується найвеличніше таїнство – Євхаристії. Повірте, це не так вже і мало, як може здатись на перший погляд. Ми живемо з вами у суспільствірозділеному, самолюбивому, во главі якого стоїть гординя і поділи. Відтак коли вдається творити от таку молитовну єдність, то це повною мірою можна вважати чудом Божим.
Але окрім того, ми живемо з вами у світі, де нічого не відбувається без Промислу Божого. Йдеться про те, що все, що тільки не відбувається на землі, в наших з вами життях, все це не приховане від ока Господнього. Більше того, Він не є відстороненим від наших вами переживань, страждань і радощів. Він активний учасник нашого з вами життя. І як би часто нам не здавалось, що ми покинуті, це далеко не правда. Адже наш Бог Всюдиприсутній. Він присутній у кожній хвилині, секунді, миті нашого з вами життя. Присутній незримо, він відчутно подає нам з вами науку життя. Науку, яка за ціль собі ставить привести нас з вами в Царство Небесне. Відтак Він вчить нас, скорботами, радощами і печалями, благословеннями і хворобами. Вчить жити для неба! Але чи завжди ми сприймаємо цю науку? Шукати відповідь на це запитання належить кожному з нас…
От скажімо цього тижня ми святкували з вами одне з найвеличніших свят – Різдво Пресвятої Богородиці. Чудове свято, яке навіть без надмірних роздумів про його богословське наповнення народжує в серці тиху, ні з чим незрівнянну радість. Але ж і тоді нас вчив чогось Господь. Не просто жнам була повідала історична замітка про народження когось з великих. Ми згадували з вами євангельські події про те, як праведні Йоаким та Анна не мали діток до народження Пресвятої Діви.Ми говорили про те, як їм було важко і нестерпно терпіти такий дивний та болючий для себе Промисел Божий. Тодішній Ізраїль це не теперішня наша країна, де відсутність дітей нікого не дивує,а часто є і у вкрай бажаною. Тоді бездітність ототожнювалась з прокляттям, відсутністю Божого благословення. Люди з коса дивились на праведне подружжя. А воно ж таки було праведним! Можливо, десь глибоко в серці Анни і народжувалась думка-запитаня до Бога: Чому? Чому ГосподиТи не даєш мені немовляти? І це при тому, що поруч з нею знаходились куди грішніші жінки, які на відміну від неї мали своїх чад. Але Господь допустив їм це випробування бо знав, що їхнім прикладом зможе надихати і нас з вами. На її місці кожен з нас вже мільйон разів кидав би у небо свої докори і нерозуміння, ноти протесту. Як же так: ми і в церкву ходимо, і постимо, займаємось милостинею, щиро молимось, а у відповідь не маємо жаданого. Для нас кожне таке мовчання Боже вже трагедія, але не для праведного подружжя. Вони втримались і не згрішили перед Богом наріканням, ропотом!Так як в очах Господніх це ведикий гріх. Преподобний Амвросій Оптинський говорив своїм чадам, що Бог без покарання простить будь який гріх, окрім гріха ропоту! Свого часу ізраїльтянине побачили обітованну землю лише тому, що їм захотілось м’яса та питва, за що й нарікали на Бога,за що й були покарані. А що для нас є тією обітованою землею? Ніщо інше, як омріяний нами мир та спокій, те, що ми звемо щастям, те що Господь назвав Царством Божим у нас! От нам і відповідьна запитання: «чому ми часто нещасні?» Та тому, що нарікаємо безперестанку. А згадка про прекрасну подію народження Пресвятої Діви і все, що передувало цьому наука для нас!
Окрім цього, явивши нам на землі Божу Матір, а пізніше і явний прихід самого Сина Божого засвідчив ще один прекрасний факт. Будучи всемогутнім Богом, Він міг вчинити питання нашого спасіння значно простіше. Але Він хотів показати нам з вами, що від сотворення людини, до нашихднів лишається нам Близьким, Живим Богом. Не таким, який десь там далеко за хмарами пасивно споглядає на хід історії людства, а активним учасником нашого сьогодення. Він захотів матисправжню Матір, Він був серед людей, вислуховував їхні житейські дилеми, зціляв хворих, воскрешав померлих, а потім дозволив Себе розіп’ясти. Все це було вчинено, аби засвідчити близькість і небайдужість до людини. І наше завдання навчитись це розуміти та цінити.
Прекрасним було і нинішнє, рядове євангельське читання. Притча, яку ми вже багато разів чули з вами. Господар кличе людей на весілля, ті відмовляють, тоді він збирає усіх охочих, але серед тих знаходить одного, який через відсутність весільного одягу був вигнаний геть з гостини. Святитель Феофан Затворник повчаючи паству з цього приводу каже: Усім зрозуміло, що господарем є сам Бог, який зове народ до спасіння. Але за клопотами житейськими люди не дуже охоче дослухаються до його слів. Але ким був той гість, що не мав весільного одягу? – запитує і відразу відповідає затворник Вишенський. Це був чоловік який не мав у собі справжньої живої вірив Живого Бога! Так і ми, – продовжував архієрей-подвижник, – можемо знаходитись серед тих хто на весіллі, тобто серед люду церковного, в церкві, але не маючи живої віри будемо посоромлені Богом на страшному суді!
