ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ - 10 Грудня 2011 - Дневник - Персональный сайт
Пятница, 29.03.2024, 18:30
Вітаю Вас Гість | RSS

OЛЬГА ІЛЮК

Блог

Дневник

Головна » 2011 » Декабрь » 10 » ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ
16:54
ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ
У ЖИТТІ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ ПРИХОДИТЬ ЧАС СПОКУТИ, ТОБТО ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ.
Настав такий час і в моєму житті. Яким воно було: дуже грішним, чи досить праведним – я не взмозі оцінити зараз, особливо, коли продовжується етап переосмислення всього мого минулого, а теперішнє лише змушує продовжувати пошуки та шукати висновки. Пошуки чого? Помилок, напевно. Висновки – які? Про все.
Про все суще у мені самій і довкола мене.
 
Часто я було надто самовпевненою і з приводу вибору у житті, і з приводу роздумів своїх, і навіть з приводу своєї творчості. Я дозволяла собі багато, а може, й забагато. І я обпеклась. Як обпікаються усі творчі люди, які заглянули за межу дозволеного. Я обпеклась об свої ж слова і об свої думки. І ледь не загинула. Разом із своїми гріхами, ще не вивченими мною і, зрозуміло, ще не усвідомленими донедавна.
 
Починаючи з 13 листопада по 17 листопада я мала три важких сердечних напади, які супроводжувались великим страхом смерті, холодом в руках і ногах, впалими очима і темними колами довкола них, та відчуттям того, що якесь величезне зло досягнуло мого життя і хоче відібрати мою душу собі.
Зусилля, які я докладала для того, щоб вижити – були іноді просто нелюдськими, 4 дні в реанімації, потім ще 3 тижні в неврології – це був період спокути.
Прямо в лікарні я висповідалась перед священиком та прийняла причастя. Це допомогло мені не збожеволіти. Це допомогло врятувати душу від пекла думок та важкого випробування нервовим виснаженням.
 
Складається враження, ніби це відбувалось не зі мною, але то лише на перший погляд. Коли я роздумувала про свої останні дні та події перед 13 листопада – я все більше доходила висновку, що це було в чомусь логічним, виправданим та російською мовою «неизбежным концом моей жизни».
Вірші, які я писала, свідчили про мої передчуття власного кінця, думки були гнітючими і болючими. Сни – до болю невпізнаними своїм внутрішнім душевним криком. Моя душа кричала про спасіння, а я її не чула. Я слухала свої дивні мрії. Я слухала свої емоції, нібито великого, натхнення.
Я йшла на поводу у своїх амбіцій чи просто якихось дивних вражень і прагнень. І ззовні все це виглядало досить нормально, правильно, зрозуміло. Але для звичного життя - зрозуміло, а от для життя моєї душі - це все було просто маревом. І якраз таке марево, такі мрії, такі творчі пошуки ледь не згубили того істинного в мені, яке давалось такою важкою ціною через ДУЖЕ складні випробування в моїй долі.
 
Хрест, який я несу по волі Господній, виявися для мене важчим, ніж я собі вважала, і ті виходи, які я шукала для порятунку, повсякчас були помилковими. Всі ми віримо в любов, навіть якщо мова йде про так звану «заборонену», «грішну», особливо МИ – творчі люди – віримо в неї і шукаємо в ній натхнення та благополуччя.
Але це теж, з часом, виявляється маревом.
 
Вірші не рятують нашого духовного світу, а лише поглиблюють страждання. І врешті решт, несподівано можуть погубити.
 
Мої прагнення професійні ніколи не були надто амбіційними. Я не шукала ні кар’єрного, успіху, ні слави, ні грошей, а лише самореалізації. Але я її не знаходила. Ні в журналістиці, ні в чиновницьких (владних) кабінетах, ні в педагогіці, повністю затьмареній штампами та умовностями щоденного шкільного побуту та поверхневості навчального процесу, ні мої систематичні творчі пошуки в поезії, прозі, чи навіть публікаціях та виході книги, чи пошуки в музиці, чи бажання творити нове мистецтво пластилінового «світу» (тобто малювання пластилінових картин) – НІЩО не призводило до ЩАСТЯ мого внутрішнього пошуку Краси і Істини.
 
Ніщо, тому що все це було овіяне недосконалістю довколишнього світу, все це було через призму дійсності, яка, натомість, по відношенню до мене проявляла вкрай багато недружелюбності та зверхності й принижень.
Я витримала всі приниження, я пройшла всі випробування, і опинилась на тому робочому місці, де абсолютно не очікувала цього. Стати бухгалтером в районній лікарні – не було вершиною моїх мрій. Але підтримки своїм здібностям на телебаченні, в політиці чи в журналістиці я не мала ніякої, гонорари низькі, зарплатня мізерна, оплата за квартиру висока, а цінності – лише ті, які, по суті, ідуть врозріз із духовними та високими цінностями, що сповідувало моє серце.
 
Але не це лячно. Лячно те, що все це, а найбільше – розчарування в особистому житті – призвело до драми, яка може перерости в справжню трагедію. Яка МАЛА БИ перерости в трагедію, але Дивом Господнім поки що тримається на рівні чергового випробування в житті втратою здоров’я.
 
Я змінилась. Я усвідомила ціну життя, ціну людського розуму та ясності мислення. Я відчула, що всі ми ходимо під Богом, і не нам вирішувати, які в нас будуть плани і мрії, а Йому вирішувати, чи варті ми подальшого НОВОГО дня над головою.
 
Лише Господь вирішує, чи прокинемось ми завтра вранці, і чи будемо так само сприймати дійсність, чи вже ні. Я усвідомила, що комусь може бути ще гірше, ніж мені, і почала проявляти ті свої риси характеру, про які давно мріяла розвинути їх і примножити.
 
Я проявила акти милосердя в ім’я Господнє і по відношенню до близької людини, і по відношенню до інших. Я повернулась в лоно Матінки-Церкви і молю Бога прийняти мене грішну в Його Величні і Милосердні Руки.
 
Я вірю в краще. Подарувала картини свої і свої кращі диски в бібліотеку-музей Анатолія Добрянського та музей імені Володимира Івасюка. Чи досить цих кроків для спасіння? Думаю, ні.
 
З Божою поміччю я прагну все своє життя посвятити Богу, і готуватимусь до відходу з мирського життя в духовне, здійснюючи такими чином мрію юності своєї присвятити себе служінню Богу та піти в монастир.
 
Я розумію, що ці кроки неможливі, поки остаточно не покращиться мій стан здоров’я, але я щиро молюся і вірю, що все в моїй свідомості і серці знайде своє місце, організується у благополучні схеми та вирівняється згідно духовних заповідей Господніх.
 
Я вірю в одужання, і щодня, і щогодини молю про це Бога.
 
Хочу попросити прощення у всіх, кого могла необережним словом образити чи подумати щось не так.
Простіть – і Вам проститься!
І помоліться за мою грішну душу, щоб вона знайшла спокій у цьому своєму нелегкому життєвому шляху Троянди, яка прагнула духовної величі, але на превеликий жаль, забула, що ця духовна велич без Істинної Віри неможлива.
 
А істинна віра без милосердних справ та Щирості серця НЕМОЖЛИВА!
Тому і Ви – вірте!
ПО ВІРІ ДАНО НАМ БУДЕ!
Іще одне: у кожного приходить свій час збирати каміння!
Збирайте їх з Любов’ю в Серці!
Щасти Усім!
З повагою, Ольга Ілюк.
Переглядів: 666 | Додав: olgailyuk
Форма входу
Пошук
Календар
«  Декабрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту
Статистика