Так, я люблю село. Люблю приїжджати в село до родичів. Люблю запахи села, люблю святковий настрій села, особливо недільний, коли в церквах після служби йдуть вінчання. Особливо красиві ті села, що розляглись на берегах ріки, вливаються своїм стилем та настроєм життя у річкові потоки часу та простору.

Люди, що виросли в селі і шанують своє походження, красиві не лише у своїй любові до рідного дому, людей, знайомих, а й тим, що готові навіть якщо живуть десь далеко, з радістю повертатись у рідний дім, до батьків, які залишились у селі, до родичів, що там проживають.

І вони сумують, коли вже немає до кого приїхати, і сняться їм, напевно, стежини, дерева, ріки, небо... Сняться щасливі дитячі роки.

У моїй пам"яті найкращі села, що вразили моє серце це - село Кам"янка (Глибоцький район), село Червона Діброва, де я два місяці працювала вчителькою. Мені й досі неймовірно приємно згадувати той час, ті краєвиди, тих дітей, ту першу і останню школу, де я працювала. (Після того, на жаль, більше не  поверталась на педагогічну ниву). А ще мені неймовірно сподобалось Шевченкове село - там такі чарівні пейзажі, вони справді могли породити генія-пророка.  Села народжують геніїв.

Українські села народжують Великих людей, світлих і благородних, хоча часто серед них з"являються і великі негідники, але, апріорі, добрих людей у селі більше....

Так було завжди саме в українському селі - і я це знаю.