ПРО НАЙДОРОЖЧУ ЛЮДИНУ - НАЙДОРОЖЧЕ З ЙОГО ЖИТТЯ - 7 Вересня 2009 - Дневник - Персональный сайт
Воскресенье, 24.02.2019, 00:51
Вітаю Вас Гість | RSS

OЛЬГА ІЛЮК

Блог

Дневник

Головна » 2009 » Сентябрь » 7 » ПРО НАЙДОРОЖЧУ ЛЮДИНУ - НАЙДОРОЖЧЕ З ЙОГО ЖИТТЯ
15:14
ПРО НАЙДОРОЖЧУ ЛЮДИНУ - НАЙДОРОЖЧЕ З ЙОГО ЖИТТЯ

Щойно подивилась фільм про Едіт Піаф, геніальну французьку співачку, людину-легенду. Під кінець фільму щось немов вирвалось з серця, - таке глибинне розуміння-відгомін чужому болю,  але ні, не чужому – біль у всіх один. І мені раптово подумалось, а що відмінного, наприклад, між нею – відомою співачкою і моїм татом? Нічого. У кожного з них була своя доля, свій біль, своя любов, свої захоплення, свої втрати кохання…

Тато за 3 місяці перед своєю смертю сказав, що його вже чекає Ліда, що, мабуть, його скоро не стане, бо вона вже померла і кличе його. Сказала йому: «В житті не могли бути разом, то в смерті будемо разом». Чому вона прийшла до мого тата тепер, хоча вони знали один одного ще в молодості? Хіба це не легенда двох закоханих сердець? І що Я знаю про цю легенду?

Тато розповідав, що кохав її, а потім просто поїхав з гір. Пішов в Армію. Він знав, що разом їм не бути. А вона вийшла заміж за іншого. У принципі, свій від’їзд до Жданова він пояснював втечею від цього почуття, від пристрасті, від самого себе. Але чи втік він насправді? Вона не обіцяла його чекати з Армії і навіть не знала, що він там ледь не загинув. 

Тато казав мені, ще зовсім юній, що полюбив маму серцем, душею прикипів. І що завжди її любитиме… і... ніколи не зможе забути Ліду. Він запам’ятав її молодою, бо після розлуки лише раз випадково побачив її, вже будучи також одруженим. Відзначив про себе, що змінилась...

Коли його ховали, я сказала мамі: «Відпусти тата». (Я вже потім пригадала його слова про сон, де Ліда його кличе.) Ми відпустили тата. До Бога, а не до Ліди, хоча, якщо вона справді так сильно його кохала, то Бог приймає усіх стражденно-закоханих, і всіх рятує, всіх обєднує в Собі. Я відпустила тата, бо молилась за нього і знала, що час померти приходить невблаганно, і не нам, людям, вирішувати, коли саме він прийде.

Пригадую, маленькою я дуже тата ревнувала навіть до думки, що він може знайти іншу жінку. Але саме про Ліду тато розповідав дуже щиро, і тому я казала йому, що він вчинив неправильно, йому треба було залишитись з нею в горах, і він би прожив щасливо. Але він вважав інакше. Він вибрав життя без неї. А вона вибрала життя без нього. Вона одружилась з іншим, ще коли він служив в Армії. Чи не в той же час тато потерпів те лихо, яке назавжди змінило розподіл та спосіб його життя і таки призвело до трагедії: до захворювання на рак? 

Цікаво, якби вона знала, як склалась у нього доля (до слова, її доля теж була трагічною. Лише цими днями - наприкінці вересня, я дізналась, що в шлюбі вона була глибоко нещаслива, прожила все життя в горах, важко працювала, чоловік її не просто пив, а й часто бився... намучилась) – як довго він страждав від алкоголізму (причиною цьому було отруєння гептилом на ядерному об’єкті), які випробування разом з ним доводилось проходити його дітям, його дружині… Як він мучився… Як його зневажали і в той же час боялись його ПРАВДИВОГО СЛОВА в цьому чужому для нього краю; як навмисне ігнорували, адже, щоб на буковинській землі стати впливовим, чи хоча б отримати стабільну хорошу роботу, треба «мати плечі», треба вміти підлещуватись, треба бути нахабним, трішки «дурнуватим», бо лише такі, що маски добре носять на лиці (лиці, якого в них повсякчас немає) та й пуза вчасно відпускають, потім «досягають певного положення». Тато був прекрасним юристом, але про це знали не в Глибоцькому краю, а в Чернівцях, де він за всю свою 30-річну юридичну практику не програв жодної справи. 

Після Армії він готувався в рідних горах до вступу в Львівський державний університет. Десь в той же час, у свої 22-25 років він дуже багато читав, і пізнав стільки, що йому здавалося, ніби немає далі куди йти, пізнав щось дуже глибинне і таємниче. Але чомусь відкинув це знання і вирішив жити звичайним життям. Любов до читання та роздумів вилилась у дивну мрію, про яку він сказав лише раз і лише мені: «Мав би собі хатинку маленьку в горах, пеньок, сідав би на пеньок, брав люльку і дивився б на гори… Ось так би і жив собі щасливо».

Звичайного життя мудреця-самітника в нього не вийшло. Завдяки мені не вийде і життя «звичайного невдахи», яким його довгі роки вважали через алкоголізм, тому що не знали всієї правди про нього. Не знали і про отруєння гептилом, про успішну юридичну практику, про те, що 4-місячне немовля, мій братик Коля, помер у нього на руках по дорозі до лікарні. (2 вересня 30 років минуло з того дня). Не знали, що він щодня прокидався о 5 ранку і поспішав на потяг до Чернівців, щоб встигнути на роботу. Не знали, бо і не могли знати. Ми такі дивні речі про людей дізнаємося лише, коли їх не стає...

 Хочеться вірити, що його Ліда не бажала йому лихої долі, бо, сподіваюсь, любила по-справжньому. Будучи дуже красивим, тато зізнавався мені, що змушений був повсякчас просто ігнорувати жінок. 

Несподівано в свої 24-25 рр. (приблизно) почав зустрічатись з дівчиною з хорошої працьовитої сільської родини у себе в горах і мав з нею одружитись. Її теж звали Марією, як і мою маму. Але за 3 дні до весілля скасував його. Рішення залишалось незмінним і ображена дівчина, мабуть, багато сліз пролила через це на його нерозумну голову. 

Ось так через жіночі сльози тато втратив свою долю - і через дитячі сльози повернув собі прощення. Бо теж проплакав чимало. Тато був глибоко співчутливою і доброю людиною. Я в нього вдалася. До речі, завжди визнавав свої помилки,  під кінець життя навчився дякувати і просити вибачення. То вже я його навчила. Заради ж нього самого.

Ми з братом і мамою глибоко сумуємо за ним.

Він любив українських письменників, класиків, тужив, як і я, над важкою доленькою Василя Стуса, над Франковою долею, любив Лесю Українку. Роками виписував усі українські журнали та газети. Ми їх отримували цілими стосами, він усі детально перечитував і зберігав довгий час. Тато помер як істинний українець: в муках важкої хвороби, в сердечних муках та переживаннях за людей, за Україну, за своїх дітей. Хоча ні слова про це не сказав, лише очима промовляв, дивлячись благальним поглядом в мої очі…  

І в цьому немає різниці між ним і Франком, Стусом, Івасюком, Едіт Піаф, … та іншими українцями і справжніми французами, поляками, росіянами, євреями, які любили життя і рідну землю, і віддали б усе заради ідеї бачити свій народ щасливим та прославляти його добрими і мудрими справами та думками…

Я дивувалась, чому тато заповів мені ці слова: «Христос терпів за нас – і нам велів терпіти». А я не мала б дивуватись, бо тоді, коли радянщина ламала думки українців по всіх її землях, на Косівщині, в горах, продовжували вітатися, як і тисячоліття тому: «СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ»!

З дитинства знаючи це привітання, хіба міг він забути про Христа, про зміст гуцульського життя: любити Бога і рідну землю - і їм вірно служити? Таке не забувається, навіть якщо істинно пригадується в останні дні життя.

Не рідні гори прийняли татове тіло, він похований тут, біля нас, своїх дітей. А його душа чекає на нас там, де і повинна чекати: на небі...

Тато мені сниться, питає, котра година і що ми їмо, мене хвалить, сниться, як дитинка: добрий, смиренний, здоровий і дуже лагідний. він зажвди був лагідним батьком. Сниться або сам, або поруч з нами. Мені б хотілося, щоб наснилася і його Ліда. Чи дійсно вона зустрілась з ним? Можливо, тато колись розповість мені і цю свою таємницю. Напевно, останню, якою він може поділитись зі мною, своєю улюбленою донькою.

Я помолюся і за його Ліду теж… Мені шкода, що ми з нею не були знайомі. Я їй дуже багато могла б розповісти про свого тата. І якби він хотів повернутись до неї – я б його відпустила. Бо любила тата. І люблю. А тих, кого ми любимо, ми не тримаємо насильно, ми даруємо їм щастя, якого вони прагнуть…  Головне, щоб вони не помилялись у своїх прагненнях. І тоді будуть щасливі усі.

 

 

 

 

 

 

Переглядів: 875 | Додав: olgailyuk
Форма входу
Пошук
Календар
«  Сентябрь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Друзі сайту
Статистика