Душе моя, чому ти плачеш?
Чому ти втомлено болиш?
Душе моя, чому ти наче
прокинулась, але усе ще спиш?
Чому в тобі зітхання сили
кайдани темні розбива?
Смиренням вінчана й щаслива
ти відродилася нова!
Душе моя, душе від Духа,
сотворена у Бозі, прожива...
Ти спізнаєш у світі муку,
й до Бога линеш по Слова!
25 вересня 2012 р.
Ще один мій вірш про душу:
Моя душа, мов дерево,
шелестить думками,
Моя душа, мов марево,
розбуджене віками.
Душа моя, немов потік,
що дзюркотить словами,
Моя душа – пшеничний тік,
зароджений жнивами.
Моя душа – життя моє
молитвами-садами
зроста до неба по своє
духовним плодами.
Йшла сьогодні ранковою вулицею й побачила крапельки на деревах.
Пригадались мені слова мого улюбленого осіннього вірша із власної поетичної збірки "Шлях троянди":
БОЖИЙ ПОСІВ
Осіння гілка вигляда з туману,
Ласкаво краплі долу опускає,
Я носиком ту краплю лоскотаю,
Вітаючись із деревом незвано
І так мені щасливо, немов осінь
У мені вічним деревом зроста,
А я маленька, світло-золота,
Колишу душу в Божий пОсів
Й гілляччям у політ пташиний,
Мов крила, рученята відпускаю,
У осінь краплю-серце огортаю –
Так в небо проростаю безневинно.
(листопад 2009)
