Переді мною постало питання: ЯК я бачу своє майбутнє? Це одне з найскладніших питань, які може собі задати людина, не залежно від її віку і пережитого досвіду. Бо зазвичай людина це питання задає настільки свідомо, наскільки це взагалі можливо. Адже майбутнє залежить від багатьох чинників: сюди входить не лише твоє теперішнє, а вимір, в якому ти живеш, час, в якому живеш, вік, в якому живеш, країна, в якій живеш, місто, в якому живеш, і ти сам, який живеш серед цього всього. І все це разом мусить тобі якось хоча б умовно відповісти.

Так от, дивує мене саме ця умовність. Бо народилась я в одній країні, виховувалась у вже трішки іншій, а виросла взагалі в новій. І ця нова країна з кожним днем все більше непокоїть ту частину мозку, що відповідає за час «майбутній». Непокоїть, бо надто добре пам’ятає минуле, яке категорично заперечувало будь-яке існування у своїй сталій формі советікусу, тому й призвело до розвалу "Союзу нерушимых республик свободных"!

Що я бачу зараз? Я бачу те, що живу в жахливій країні, де процвітає тотальна корупція та розкрадання державних коштів на усіх рівнях і усіма можливими засобами. 

Я бачу, що я живу в країні, де люди не поважають державну мову, не розмовляють нею, не відчувають її, і продовжують вирощувати свої «покоління» як зрусифікованих гомосоветікусів. Я усвідомлюю, що культура опустилась до рівня того, що 5-7-річні хлопчики матюкаються на кожному кроці, а байдужі дорослі настільки зневірені, що вже навіть не помічають цього. Я відчуваю, що це все котиться у прірву біди.

Тому й запитую себе: ЯКИМ буде моє майбутнє в цій країні, де недоліків значно більше, ніж переваг, а переваги зводяться лише до того, що я тут народилась, і люблю свою рідну землю, українську мову та культуру настільки, що не можу дозволити собі її покинути. Не можу.

Отже, я точно знаю, що моє майбутнє триватиме саме тут. Я точно знаю, що нахабству, свавіллю та безнаказаності меж немає, тому ставатиме все лише значно гірше. Я усвідомлюю, що спротив громадян, які все ще вірять, що їхній голос щось важить в цій країні, буде посилюватись. Але так само активніше цей спротив громадськості буде й притіснятись з боку влади, яка не йде на діалог з суспільством, а поводить себе немов страус, котрий при найменшій небезпеці повертається до цілого народу своєю ж...опою, і, м’яко кажучи, всіх туди ж відсилає.

Роблю логічний висновок: протистояння уникнути неможливо. Оглядаюсь довкола й думаю: якщо цього не уникнути, то чого ж варто чекати.

Швидше за все, якщо діалог буде неможливий й надалі, тобто страусина політика влади перемагатиме будь-який здоровий глузд, то куди може завести це протистояння?

Підозрюю, що сценарій спрямований на розкол країни. Розділяй і володарюй.

Українці, що у відчаї не знайдуть кращого способу, ніж від’єднання, можуть просто перетворити Україну на федеративну державу, а згодом, претендуватимуть на приєднання до сильніших та успішніших. Галичина, очевидно, не потерпить суцільної русифікації-«регіоналізації» на своїх теренах, і оголосить автономію від центру, з метою приєднання до ЄС. 

Теж саме зробить Закарпаття, і стовідсотково відділиться від України й Буковина. Значна частина населення краю, де я виросла, вважає буковинські землі румунськими, хоча історія стверджує, що насильне приєднання цих земель до Румунії було помилкою, адже і Чернівці, і більшість усіх буковинських земель були під юрисдикцією Австро-Угорської імперії, а воєнна румунізація 40-х років нічого корисного не принесла, і політично аж ніяк не могла змінити обличчя загалом українського етносу Буковини.

В будь-якому випадку, вплив з боку Румунської держави все ще зберігається на румунських імігрантах, тому претензія про окрему автономію вибухне при першій же зручній нагоді. Найдивніше, що імігранти-румуни завжди поважали радянську владу, яка давала їм дозвіл на в’їзд сюди, преференції по працевлаштуванню і т.д., тому і в побуті, і при будь-якій нагоді вони вживали виключно російську мову, ігноруючи корінний український етнос усіма можливими способами.

Румуни не гребували зневагою по відношенню до українців, і це розпочалося ще в перші дні 1941-року. Ця зневага проявлялась не просто в цілеспрямованих вбивствах за національної ознакою, розстрілювали і по мовному признаку, примусово румунізували цілі українські села, змушуючи в паспортах вказувати національність «румун». 

Українці це не забувають, і  тому чудово розуміють, чим пахне таке відділення від України – насильницьким викоріненням українців (зауважу, корінних мешканців!!!) з буковинських земель.

Отже, мене в найближчі 2-3, максимум 5-10 років (період для дозрівання усіх протестних настроїв) очікує не лише фінансова, політична, соціальна нестабільність, а й ймовірність знову опинитись в якісь новій країні, яка може мені запропонувати мінімум - примусове виселення з рідної землі, максимум – прийняття нового громадянства, в якому я буду національною меншою з поки що невідомими мені правами. 

Так от: я не хочу бути національної меншиною на РІДНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ землі. Я не хочу, щоб бездарна політика держави Україна велася на знищення самої держави! Я не хочу бачити, як ця політика призводить до маргіоналізації усіх політичних процесів, і найгірше – до знищення самого поняття «УКРАЇНЕЦЬ». Нагадаю нашим російськомовним страусам при владі: без «УКРАЇНЦЯ» НЕМАЄ Й САМОЇ УКРАЇНИ!

І тут я хочу поставити акцент: ви що – НАВМИСНЕ знищуєте державу? Ви справді хочете бачити на місці нинішньої України уламок, який приєднається, як губернія, до Російської Федерації? Ви ж через рік заспіваєте, що негайно нам незалежність повертайте, бо наших дітей по Чечнях та Кавказах гноять!

Найгірше, що ми можемо придумати для себе: це перетворити країну на два-три клани, які між собою воюють, якому царю служити!

На Україні є все, щоб жити самостійно!

Я не очікую перемоги опозиції в жовтні 2012 року на парламентських виборах, і не тому, що ця опозиція – калька з минулого, в якої був шанс, але розтрачений він бездарно. А тому, що зневірені люди. Я бачу цю зневіру і вона мене лякає. 

Люди смиренно чекають поганої розв’язки: перемоги Партії Регіонів, яка призведе до чергового стрибка цін на продукти, до падіння гривні, до збідніння мас, нагнітання негативного настрою… 

Партія Регіонів нарешті таки доказала другій УКРАЇНСЬКІЙ (як вони люблять глумитися «помаранчевій») половині України, що вона може ВСЕ: поставити цілу країни на коліна, ввести другу державну, збагатити усіх без винятку представників влади на 100 відсотків як мінімум, обікрасти усіх без винятків українців, як мінімум відсотків на 600, адже у нас рівно на 600-700 відсотків нижчий рівень життя, ніж у сусідніх країнах ЄС, але рівно на усі 200-300% вищі ціни на будь-що, що тільки можна ПРОДАТИ в Україні: тобто і на продукти, і на одяг, і на побутову техніку, меблі, на житло, на комунальні послуги і т.д.

Партія регіонів може все: і все вище перераховане, і те, що раніше вважалось недопустимим, тобто вона може посадити за надуманими звинуваченнями, може утримувати за гратами, не зважаючи на те, що вся доказова база спростована самими свідками у суді, як було у випадку з Луценком. Може знущатися, стільки їй заманеться… Немов і немає ніякого народу довкола, немов повсюди лише партійці Партії Регіонів. Регіонали, ви забуваєтесь, ви, все ж таки, не за комунізму живете!

Партія регіонів може легко обізвати державну мову якомога потворніше. Її представники не просто панують в цій країні, вони її купили з потрохами.

І тому майбутнє цієї країни повністю в руках Партії Регіонів, адже вона вже довела це усіма можливими доводами.

Отож, яке мене чекає майбутнє?

В мене немає майбутнього, бо це теперішнє призвело до хвороби наших душ і тіл, нашої волі і прагнень.

Ми мовчимо. І молимось…

Ми молимось за «руській мір» російською мовою в Московському патріархаті. І навіть цей «РУСЬКИЙ МІР» має бути збудований руками олігархів-манкуртів з ПР - бо лише вони цього й прагнуть. Тим часом як нормальні люди усвідомлюють, настільки важливо дякувати Богові за державність та спокій й мир в країні саме ДЕРЖАВНОЮ мовою - поки що, ще єдиною - УКРАЇНСЬКОЮ!

Але є і завжди буде та частина України, яку їм ніколи не здолати: це та справжня Україна, яка виживає  і при Гітлеру, і при Сталіну, і при інших придурках, яким вистачає сміливості ставити на Ній хрест:) Ще не вмерли України ні слава, ні доля!!!

...

І не вмре!!!

Ольга Ілюк.

17.07.2012 р.