Вона могла просто милуватись цим деревом, плодами його, уявляючи їх на смак і навіть дотик до них... Могла годинам сидіти під ним і разом з Адамом розмовляти про значення цього дерева в житті їхнього Отця... Могла особисто розпитати в Отця, чому ж плоди заборонені, і що таке смерть, до якої призводить їх споживання... 

      Зрештою, вона могла запитати, чому саме це дерево пізнань таке привабливе, а не дерево життя, з якого дозволено живитись першим людям Едему... Але вона, в принципі, майже не помічала його в своїй спонтанній гармонії божої любові, тому так легко було її ним звабити, привернути її увагу саме до цієї несподіваної забави, іграшки. 

      Іграшки, значення якої полягало в тому, ЩО ж про неї скаже хтось інший... Хтось інший! Бо Господь своє Слово про це дерево вже мовив: "Не торкайтесь", "не вживайте - небезпечні ці знання для вас, пагубні!". 

      Аж раптом інший хтось мовив інше: "Ти торкнись і побачиш: нічого лихого не трапиться" - перші брехливі слова почуті людиною вперше й сприйняті нею за правду, "Ти вкуси - і знову нічого не буде з тобою лихого", - і знову здивована Єва повірила йому. "Ти зробила це - отже, ти, вже як Отець, маєш право знати все, що знає Він..." 

      "Нехай же і Адам спізнає", - вирішила вона...

      І побачив Адам, якою цікавою й збудженою, й незвичною вона стала після цієї дивної історії, й погодився уподібнитись їй... І спожив плід із дерева знань! 

   Зашуміло перелякане дерево Пізнання, засоромилось, шо плодів своїх не вберегло, в кронах своїх розбудило птахів Духа Святого й полетіли вони над Едемом до Бога сповістити Його про біду...

    Біда чекає на Едем - людина ж бо спожила плід пізнань протилежностей і зі свого стану духовності змушена тепер відчути тілесність, матерію, в яку Господь помістив дух їх, та не усвідомлювали вони цього по волі Господній завдяки своєму духовному (ВИЩОМУ) розуму, дарованому Отцем задля вічного блаженства з Ним! 

     Але втратили перші люди вищу благість свою... Відчули привабу тіла свого... Плід ж бо був плодом зачаття тілесного буття, де дві протилежності в собі об'єднані були однією умовою: ВИБОРОМ! Злились два тіла Адама й Єви, що до цього сором'язливості не знали, в одне, і зачали з плоду непослуху свого дитя, яке стало першим викликом Богу у гордині своїй - як продовження вчинку батьків своіх. 

     Засумував Господь, бо не обрали перші люди Любов Його і Правду Його, а вчинили за волею того, хто їх спокусив. Казав бо предвічний Бог, що не можна жити людині по прихоті своїй, бо легко тоді втратить вона досконалість свою. Бо пізнання в основі своїй містить два кінці протилежностей і наявність їх в розумі людському призводить до пізнання не лише правди Господньої, а й гордині падшого ангела, що обрав стезю ненависті до Творця Усього - Господа Отця Вседержителя! 

   Як покарати людину більше, ніж вона сама себе покарала спожитим плодом? І як гріх свій спокутати може? Ніяк! Для людини це неможливо! Та для Бога можливо все! І дає Бог людині обране нею: земне життя з падінням в усю глибину пізнань беззмістовності й пагубності гордині та її наслідків - в усю глибину гріха. 

      По волі спокусника пала людина у прірву віддалення від Бога, і все буття людське стало подібне на жахливий сон відречення людини від Свого Отця. 

   Серце Господнє сколихнулось від страху та болю за рід людський й віддав Бог Сина Свого Єдинородного на спасіння людства! Розіп'яли Його. І Воскрес по волі Отця, виконавши покладену Ним спокуту за скоєний першородний гріх. 

    Та коли прийде Син вдруге у всій славі своїй, чи знайде Він віру на землі? Страшний Суд чекає людину, як наслідок спожитого плоду. Суд - як вершина усіх пізнань. Бо праведний Господь і Правда Його повіки віків!

     І хто від Бога віддалився й Сина Божого не прийняв, то чи зможе залишитись в спасінні Його у віках? 

     Але хто по волі Господній прожив і Сина Його прийняв в Любові до ближнього й у служінні Йому в церкві Його святій - той з Богом оселиться на небесах НАВІКИ!

    О.ІЛЮК.  

    10.02.2013 р.