Це захоплення зародилось ще в 9 років. Мені бракувало зеленої фарби. Я з самого малечку страшенно любила малювати і малювала завжди: у садочку, вдома... За що була дуже відома в дитсадку і навіть привілейована.

Проте, як істинному художникові мені весь час бракувало якоїсь фарби. Улюбленим подарунком для мене, дитини епохи радянського дефіциту, були фломастери та якісні олівці. Останніх було мало, хоч їх і зараз бракує. (Та й фломастерів нині важко знайти хороших). Отож, щоб замінити ці інструменти для малювання хоч чимось більш менше якісним, я раптово винайшла новий метод малювання: ПЛАСТИЛІНОМ. Так і народились перші пластелінові листочки на моїй картинці.

Надихали мене кольорові індійські фільми і перші нерадянські фільми в нашому Глибоцькому кінотеатрі. Серед них пригадую фільм "Інопленатянин", але хто режисер - не знаю, тоді я на це уваги не звертала, просто насолоджувалась кіном.

З часом малювання пластиліном переросло в майстерні пошуки нових обріїв цього незвичного методу, адже я навчилась малювати досить чіткі зображення, з відтінками, з портретами, хоча всі вони зазвичай мали певну розмитість, точної чіткості, як у малюванні пензлем та фарбами, досягнути майже неможливо, зате пластиліном досягається інша якість: картина живе сама в собі, вона настільки насичена енергетично, що жодна фарба не може з нею позмагатись.

Може це тому, що йде безпосередній контакт з роботою через пальці, малюю ж бо я пальцями, розмащую пластелін по картону, вимальовучи різноманітні зображення.

Я люблю це захоплення, мозолі на пальцях сходять, зазвичай, за два дні - і тоді можна знову щось малювати.

Нині я просто реставрую роботи, хоча пора, мабуть, взятися за якусь стару-нову ідею і втілити її нарешті в життя. Щоправда, мушу для цього їх систематизувати в голові та в уяві, себто просто пригадати. Ідей завжди багато, але все часу бракує, настрою...

Придбати мої роботи практично неможливо, я їх просто дарую, але лише людям, які відіграли в моєму житті якусь важливу роль. Дарую на згадку. Були два випадки, коли я картину намалювала із задоволенням, а подарувала через силу, навіть маю крамольну думку якось їх назад повернути. А може, й не повертатиму. Нехай собі поживуть де-інде. Сподіваюсь, їм там непогано.

Була в мене одна ну зовсім невдала робота,  мабуть, людина, якій була подарована картинка, не потребувала її зовсім, та й для мене не мала жодного значення.

Щоправда, мої картини часто мають велике значення. Людям, у яких вони опиняються, дуже щастить, збуваються якісь важливі мрії, добре ведуться справи... Ось така в них сила буває...

А одна із них навіть принесла перемогу у визначній боротьбі сьогодення.

Розкривати секретів не буду, але рада, що картина із пророчим надписом виявилась настільки сильною, і сподіваюсь, принесе її власнику ще багато інших перемог. У першу чергу духовних, внутрішніх... Дайбоже...

Отже, у розділі ФОТОАЛЬБОМУ - МОЇ ПЛАСТИЛІНОВІ КАРТИНИ - перші дві роботи. Наступні - найближчими днями:)))