Присвячено світлій пам’яті Анатолія Добрянського.
Яке величезне значення в житті людини має мистецтво! Кіномистецтво, образотворче мистецтво, музика, класика, література, але вкрай рідко щастить отримати вищий клас – всього потрошки на найвищому рівні і в одному фільмі, тривалістю 143 хвилини.
Тут є все, а головне – є душа кінематографа заради Душі Мистецтва. Майстерність цього фільму вражаюча, кожен епізод гармонійно відтворює картину життя у світі величної музики, високих матерій.
Цей світ постає, як справжній зміст людського життя. Слова пісень зачаровують не менше, ніж їх виконання. І ти немов опиняєшся на місці героїв, стаєш ними…
143 хвилини іншого життя, безжально-прекрасного, світло-темного і мелодійно-кольорового, досконалого в своєму пориві…
Це і є життя без маски. Буденність зникає в нетрях внутрішнього боку існування театру, бо там вона – всього лиш продовження виступу на сцені. Там є першопричина потягу людської душі до високого польоту…
Є пошук, прагнення в темноті пізнати істину світла, і у світлі дня відчути красу темноти ночі. Пісня темноти… пісня, як виклик собі. Як виклик ночі. Підкорення ночі безстрашшям. Влада над світлом. Очищення в стражданні. І в той же час позбавлення від усіх кайданів, абсолютна воля духу, перемога над смертю, видіння нового життя – усе, чого тільки може забажати людське серце. Досконалість в недосконалому, і незавершеність в істинній красі. Краса - як прокляття, і потворність - як зцілення. Це - завершеність форм, протилежних самим собі.
Фільм Джоела Шумахера «Привид Опери» тому отримав такий успіх, що немов би відкрив двері до таємниці Високого Мистецтва, розповівши про його істинних Маестро, про те, що вони – маги, чарівники і генії, і душа їхня навіки належить КРАСІ. (Замовити цей фільм можна за таким лінком: http://www.disk.dp.ua/info/video/phantom_of_the_opera_the/ ).
Людство, яке протягом останніх століть пережило безумство світових воєн, тероризму, смерті, крові, та влади грошей над здоровим глуздом, фальшивого блиску золота та буфонад, справді затужило за світом Духовним, який можна лише відчути відкритим серцем, пройнятись щирими помислами і зачаруватись таємничістю Музики, Опери…
Тому такий шалений успіх. І це прекрасно. Отже, у людства ще є шанси, якщо саме цей фільм побачило 75 мільйонів глядачів у 45 країнах світу.
Всього лиш року не вистачило великому Цінителю Оперного мистецтва, великому Метру Слова та Музики, нашому Буковинському Соловейку Анатолію Добрянському для того, щоб побачити цей фільм, щоб почути цей фільм. Анатолію Миколайовичу не вистачило року: він відійшов в інший небесний світ у 2003 році, а фільм вийшов на екрани в 2004 році. Заслужений діяч мистецтв Маестро Добрянський подарував свою славну бібліотеку місту Чернівці. Тепер її можна відвідати, ознайомитись, почитати книги. Він так обережно ставився до книг, до своїх платівок, до касет, до дисків, немов ці речі важливіші понад усе… Література і Музика – понад усе…
Мені хочеться вірити, що я дивлюся Привида Опери разом з ним, з його душею.
І пісня темноти стає піснею весни. І тоді кожне слово пісень щемить спогадами про те, що я ЗНАЮ ТАКИЙ світ, люблю ЦЕЙ світ Високих матерій, не зраджую йому фальшивими успіхами, не перетворюю музику своєї душі на прибуткове шоу всім напоказ, а просто знаю, просто чую її в собі, творю СВОЮ музику у повній тиші власної гармонії, йду СВОЇМ шляхом, пишу ОСОБИСТУ оперу, в якій Є місце для ВІЧНОЇ любові.
І я це знаю.
). І за це я буду вдячна його світлій пам’яті, його Душі завжди, повік, сердечно й вічно!
Але була в моєму житті ще одна людина, яка теж могла стати таким добрим генієм, яка жила і творила у світі оперного мистецтва, володіла й володіє прекрасним оперним голосом, володіє чудовим літературним хистом, яка могла багато зробити для високого мистецтва, розділити мою одинокість і Велику Любов до Істини Життя, - проте не зробила цього, на жаль, вона ледь не стала Злим Генієм у моєму житті, що обманом могла спокусити у світ прибутку, слави та шоу, у світ духовної смерті… у світ МОЄЇ смерті.
І я знаю, що в тому світі сучасного шоу-бізнесу їй не місце. Я знаю, що там ця людина загине, самотня, і нереалізована. Я знаю, що дар оперного співака буде навіки поховано під пилом чужої слави, чужої волі та чужого успіху. Я все це знаю.
У моєму житті було двоє геніїв, один – добрий, інший – ні. Інший – болісний і мабуть тому злий, що злий він на своє ж безсилля!
Я вибрала свій шлях. Я дивлюся і слухаю Привида опера очима Доброго Генія із великою світлою Любов’ю до Анатолія Добрянського. Та в глибині душі все ще лунає Пісня Темноти Іншого, за долю якого я … просто … помолюся…
Людина може і схибити. Як жаль, що наша з ним Пісня весни (наші "Хроніки одного листування": http://olgailyuk.at.ua/blog/2008-01-24-5) стала лише ЙОГО печальною, болючою Піснею темряви.
Хочеться вірити, що темрява колись розвіється. І буде просто пісня.
(Дещо важливе: нещодавно я відвідала місце спочинку Мого Маестро Добрянського. Я сказала людині, яка також прийшла вшанувати його пам’ять, що не можу (публічно, навіть заради книги про НЬОГО) ділитись своїми спогадами, не можу, хоч ці спогади завжди зі мною. І це найсвітліші спогади мого життя.
Але найбільше, що я можу зробити – це жити так, як він. Надто ми з ним були подібні. Тому й долі в нас теж будуть подібними… І я це знала ще тоді, в далекому 1999 році. Я лише не встигла йому про це сказати. Лише за цим шкодую. Зате я подарувала йому картину, виліплену пластиліном. Там був зображений Соловейко, в дзьобику якого годівниця із книгою, де було написано: СЛОВО… Я забула ще намалювати скрипічний ключ, щоб слово це поєднати з музикою, але музика була в ньому самому. Він і був творцем цієї музики, душею класики. Був СОЛОВЕЙКОМ, Співцем… Він дуже легко торкнувся моєї руки і подякував щирою усмішкою на обличчі.
Найбільше я сумую за його очима, світлими і ясними, вони були настільки чистими, що забути їх просто неможливо. Мені жаль, що його немає. І що я вже ніколи не побачу ТАКОЇ духовної чистоти. Стільки чудових дисків я могла б йому подарувати, стільки слів не встигла сказати, написати, подарувати… Але все ще попереду, мабуть, ціла вічність у нас попереду… Як же інакше? Опера ж у нас одна на двох…)
|
