CАМЕ ТАК, ІЗ ДОСВІДУ ЛЮДИНИ ПРИХОДИТЬ ВІДЧУТТЯ ТОГО, ЩО ТРЕБА КОМУСЬ ПОСПІВЧУВАТИ. Варто пережити на власній шкурі біль чи страждання чи втрату - і лише тоді співчуття дається повною мірою, розумієш її значення докінця, досконально, завершено, дуже точно розумієш.
У моєму житті так трапилось, що я бачила багато горя, серед ровесників хворіли і на рак, і гинули в автокатастрофах, і сумували через невдале життя, і котилися вниз. І по сусідству, де раніше жила, бувало різне.
Особливо багато побачила печалі і людської туги в містах.
Боюсь, немає зараз в Україні справді щасливих родин, де все добре, всі радісні і, як колись в давні часи, співають пісень на домашніх вечорницях чи гуляннях. На жаль.
Але зрозуміти чужий біль можна лише відчувши власний, особливо якщо цілісіньку ніч щось тебе болить, день проходить із відчуттям втрачених у боротьбі з болем сил, не все встигається, сумне в думках і кепська погода на вулиці...
Я чи не вперше в житті раптом усвідомила це неймовірно велике значення прийняття гріха на тіло Христове і значення слів Молитви: "Молися за нас, Діво Маріє, бо грішні ми"...
Смерть Христа розкиває ще не всі двері, і справа тут не лише в смерті, а в тому, чи вміємо ми оцінити СИЛУ ЙОГО СПІВЧУТТЯ та МИЛОСЕРДЯ БОЖЕ?!
Чи пережили ми хоч дещицю такого ж болю, або просто – БОЛЮ, як символу пізнання, початку шляху до пізнання мудрості життя?
Бо якщо ми не пережили цього, якщо нічого не боліло – не може бути щирої віри, не виникає мабуть того сердечного СПІВЧУТТЯ, не ворушиться щось у душі незбагненно вічне, слова МОЛИТВИ «Молися за нас, діво Маріє, бо грішні ми»!
І...
І тоді й розгортаються війни. Біль людський виливається страшним болем цілого світу.
"Я б справді була дуже рада
СТАТИ СЛЬОЗОЮ БУТТЯ!" - це рядки з мого вірша. Яка парадоксальна думка: "бути радісною з того, що стаєш сльозою" і омиваєш собою гріх, змиваєш гріх, як причину БОЛЮ. Змиваєш біль, бо це треба заради радості, заради перемоги життя над смертю.
Якось я сиділа вдома з неймовірно-важким настроєм, мені здавалося, що в житті немає ані тіні причини і змісту для того, щоб бути. І питання "бути чи не бути" не виникало, а винирнуло з глибин єства інше: НАВІЩО БУТТЯ ВЗАГАЛІ? Навіщо цей людський прояв, навіщо ця людська оболочка, ці людські роздуми і страждання? Навіщо є людина?
Мені здалося раптом, що це безглуздя, що людина - це абсолютно беззмістовна істота, забавка для Бога...
І коли ця забавка набридає - Бог дивиться в інший бік, спостерігає сюжети інших фільмів, з іншими акторами. І забуває про нас... Тому нам ТАК СИЛЬНО потрібен захист Діви Марії. Вона ЙОМУ про нас нагадує своїми молитвами. І потрібні НАШІ молитви, адже без них ми справді можемо бути настільки непомітними, що втратимо свою цінність для НЬОГО чи для БУТТЯ ВЗАГАЛІ.
І в той момент я відчула цілий вибух Нового Всесвіту у собі, змістовнішого. Все ж таки, ЗМІСТОВНІШОГО хоча б на долю секунди. Просто - змістовного, бо є ця доля секунди. Є момент буття, болісного, і тому важливого.
Тої миті я глянула на свою собачку. Панда дивилась на мене співчутливими очима. І лицьнула мене в руку. І я зрозуміла, чому є життя, і чому є люди, і чому є світ.
Світ є тому, що є співчуття. Маленька собачка пояснила мені ВСЕ!
|
