Були сьогодні з мамою і Пандочкою в горах. Їздили до Сокільського, що в декількох кілометрах від Вижниці і де починається село Великий Рожин, в якому народився і виріс мій батько.

В дитинстві я щоліта їздила з мамою і татом в гори...

Тепер це буває все рідше. Вперше ми з мамою були під Сокільським ще років 15 тому. А останній раз - років 8 тому.

 

 

Сьогодні ця поїздка була цікава найбільше тим, що моя Панда вкотре мене переконала: її можна брати в будь-яку мандрівку. А щодо гір, де вона була вперше, то це для неї справжнє щастя - навіть біля моря вона себе так класно не почувала.

Розвідала зі мною все, що було нам на той момент доступно і навіть не хотіла нікуди повертатись...

(Наразі втомлено відсипається, малеча...)

...

Дійсно, дух гір - це велика таємниця Українського народу, там живуть вічні істини Українського Слова, Українських Пісень, Українських мальовничих краєвидів, там СЕРЦЕ УКРАЇНИ...

 

*** 

Якось мені наснилось, що в горах знаходиться вся історія України, я опинилась в т.з. "засекреченому місці для обраних", і перед моїми очима пройшли всі історичні персонажі України з часів Київської Русі до Бандерівців, які воювали в горах, знаючи, що вони смертники (так себе називали, мій тато ще маленьким чув їхні розповіді в хаті. Хотів і мій дід йти воювати, але бабка не пустила, багато дітей було...). Тато розповідав, що вояки вірили: вони боряться задля цього покоління, яке вже підростає, і що це покоління святу справу САМОСТІЙНОСТИ УКРАЇНИ доведе докінця:)...

Уві сні я зачудовано дослухалась до їхніх пісень: всі вони, старі й малі, співали українські народні...

А потім мені щось вручили до рук, і зникли, а що трапилось опісля зі мною - не можу пригадати... 

 

***

Зате пригадується мені, як одного року взимку (мені років 12 виповнилось, не більше) приїхала ввечері з татом і бабусею (довго туди добирались) в гори, вони йшли позаду, а я бігла вперед, всюди темінь, та я нічогісінько не боюсь, лише йду все далі й далі і дослухаюсь до гір, сніг по коліна, а втоми немає зовсім, - то було так прекрасно!!!

 

***

Бувало також, приїду до бабки, вітер, заметіль, а я на Копелівський верхь (хата під горою збудована, за ліском) виберусь, спираюсь на вітер і не паду ніц... Тримаюсь, немов на чиїхось дужих руках...

Багато я тоді пережила, майже все життя, я тоді з вітром розмовляла, він мені свою таємницю розповів про самотність, про суть самотності в його і моїй долі...

Мудрий був вітер...

Гірський...  

 

 P.S.: то було таке моє привітання з Днем Матері для МОЄЇ МАМИ! Колись вона мене возила до Сокільського, маленьку ще, - тепер я її запросила в святкову мандрівку до гір... А ще подарувала зручний термос для наших улюблених подорожей, і як завжди, м"яку іграшку...