Каталог статей
МУРИ І КРАПЛІ
Байдужими були погляди, риски на стелі, тіні вздовж стіни воєнної установи – довгі, крихкі, немов погане заломлення байдужого світла. Воно сповзало на плечі тягарем задушливого крику, який ніяк не міг вирватися назовні з грудей. Ніхто б не почув його.
День не змінювався на ніч – дню також було байдуже.
Ніч стояла навколо, як спокійна відсутність дня. Неможливий простір висів над головами в тюремних камерах, - сірих, неживих, - перетворюючись на камери схову. Було холодно.
Але пара з рота не йшла. Реально не йшла. Не виходило нічого з рота...
Десь поруч щось відчинялося і потім зачинялося... Вздовж великої ядерної ракети вони вистроїлися з точністю до ядерного секундоміра і пояснювали:
Полетить туди, звідки ви. А ви – ні. Розумієте?
Раптом їх оповив туман. "Ні” стало густішим за дим і залазило в кожну шпарину мозку. Засідало там, як гранітний камінь з надр чужої планети. Осідало. Звільняло від долі, протягувало звуки...
Над звуками з’явилися краплі, вони сповзали по темних мурах...
Один з них відійшов, прийшов інший. Але нічого не змінювалося...
Краплі далі сповзали.
Падали. Непомітно, як завжди. Тут так завжди було – тут не було часу. І це зрозуміло. Бо інакше навіщо було взагалі опинятися тут?
Відлік вони вели, як ми, - ховаючись від себе.
Ні, вони не могли, так як ми, ховатися: не мали від кого-не боялися нас-і-себе.
Дарма...
Стало спекотніше, тому крапель побільшало.
Нас теж.
З нас всі дивилися вниз, думали – буде спокійніше.
Знову, ні.
Вони здавалися народженими цими боєголовками... Головастики з людськими тілами, очима, голосами... Без крапель.
Вони:
Ви непотріб, потвори! Ви гади повзучі, ви безумці. Замріяні дебіли. Ви живете помилками... І похибка вартує життя! Перша...!
Перша.
Черга за другою...
Потойбічна вага води тиснула крізь мури, просочувалась краплями. Продиралася склепом, закупорювалась в тіні, захоплювала всі проміжки повітря, просвічувала крихти світла в ореолі другої боєголовки... то була вода.
Ми сиділи за довгими кам’яними столами і бачили пародію. На себе.
Ви не можете бути витвором ТУТ. Ви тут відсутність будь-якого творення. Подивіться на нас: ви – це ми! А ми так просто не вбиваємо. Ми лише справедливо караємо вас за вашу ж безкарність...
Хтось з них беземоційно гримнув по столі - звуку не вийшло. Знову, ні.
Друга.
Черга за третьою.
Вода дарувала надію. Точила металеві мури і продовжувала ДІЯТИ. Краплі з’явилися вже на обличчі. В те, що то потекли сльози, ніхто не засумнівався - і спорідненість з водою пройнялося в нас... В серцях також ...
... крапля за краплею...
Крапля за краплею!
Крапля за краплею!!!
Третя.
Черга за четвертою...
ТУТ ви навіть БУТИ НЕ МО-ЖЕ-ТЕ. Тут нічого не може бути. Тут ви нікому непотрібні...
НІ!
Ми почали розмахувати руками і поводитись як безумці, яких ненадовго присмирили дозою папаразину. Жестикулюючі живі руки стрімко пливли невідомо куди, як неіснуючий час на планеті людських двійників...
Вони бачили, що ми щось відчуваємо... але самі не відчували нічого, не мали емоцій - митці штучного інтелекту, духовні пастирі боєголовок.
Вони хотіли нас зачавити в цих мурах! Вони хотіли нас знищити. Вони хотіли зневірити нас осудом! Їм бракувало для цього емоцій.
І почуттів - уміння ненавидіти!
Ми знали, що їм кінець. Що нас і на цій планеті відшукають ті, які є нами.
Бо ми – крапля від краплі... Жива вода.
Мури - не дотики.
Нас вітали на світанку півні... З довгими червоними гребінцями.
|
| Категорія: Мои статьи | Додав: olgailyuk (29.03.2010)
|
| Переглядів: 767 | Коментарі: 1
| Рейтинг: 5.0/9 |
|
|
