ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ - із книги "Від святої купелі - і до гробу. Короткий устав православного християнина" (переклад О.Ілюк) - 22 Листопада 2012 - Дневник - Персональный сайт
Пятница, 29.03.2024, 16:27
Вітаю Вас Гість | RSS

OЛЬГА ІЛЮК

Блог

Дневник

Головна » 2012 » Ноябрь » 22 » ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ - із книги "Від святої купелі - і до гробу. Короткий устав православного християнина" (переклад О.Ілюк)
23:46
ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ - із книги "Від святої купелі - і до гробу. Короткий устав православного християнина" (переклад О.Ілюк)


ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

 Як шлюб Адама й Єви був благословенний Богом, так і християнський шлюб отримує Божественну Благодать для благословенного народження й виховання дітей. 

Добре виховання є найціннішим, найбільшим скарбом, яке можуть і повинні дати батьки своїм дітям: нерозумному та невихованому синові й багатство не допоможе.

Якщо ми захоплюємося великими художниками і славимо їх за те, що вони дали нам чудові картини або ж скульптури, то настільки ж більшої поваги заслуговують ті батьки, які дали Церкві та суспільству добрих і корисних синів? Память їх із роду в рід…

Коли ж потрібно батькам почати піклуватись про виховання характеру та здібностей своїх дітей?.. Відповідаємо: ще з того часу, коли вони знаходяться в утробі матері, так як наукою доведено, що коли дитя ще знаходиться в утробі матері, настрій та поведінка породіллі впливає на плід – особливо в другій половині терміну виношування дитини.

Якщо мати знаходиться в тихій й мирній атмосфері, переживає під час вагітності позитивні емоції (важливо, наприклад, дивитись на тихе світло лампади, читати частіше Слово Боже і молитви, постити та причаститися Св Таїн), то цей тихий світлий настрій лягає в основу характеру майбутньої дитини; якщо ж мати навпаки дратується, дозволяє собі шкідливі звички чи облудні пристрасті, то все це погано відобразиться на душі дитини. 

Про це повинні пам’ятати не тільки сама жінка, але й чоловік, і всі ті, хто оточують вагітну, повинні опікуватись її спокоєм і сприяти її доброму настрою, як благочестивої християнки.

Такий цілеспрямований вплив на характер дитини нехай триває й надалі безперервно з перших днів її народження і до повноліття. Землероб, перш ніж посіяти зерно, підготовлює грунт для посіву – так само чинять і благорозумні батьки з душею дитини, готуючи її до того часу, коли вона почне вже свідомо сприймати добре зерно, добре слово.

До 2-3 років, особливо в перший рік, дитина живе враженнями, які формують її майбутній характер та світосприйняття. Жорстоко помиляються ті батьки, які не звертають уваги на виховання дитини в перші місяці та роки життя і чекають 5-7 років: вони уподібнюються тим, хто прагне посіяти зерно без оранки або на цілину. Тому, ще до того як дитина промовить перше слово, вже потрібно давати її душі з перших днів життя побільше світлих вражень: нехай малятко не бачить розгніваних облич, не чує сердитих вигуків, нехай частіше підносять його до ікон, і приносять в св. храм для св. Причастя: святі Тайни повідомляють по вірі батьків благодатні сили для душі дитинки.

Нехай і першими словами, які буде вивчати дитинка, стануть святі слова «Бог», «мама» і подібні, а коли вона буде вивчати цілі фрази, то нехай батьки навчать дитину не жартівливим віршикам чи пісенькам, а коротким молитвам, які не нашкодять, а навпаки допоможуть вивченню наук і мудрості людської в свій час. Про таке виховання дітей в дусі релігійності та церковності говорить Слово Боже: «Батьки, дітей ваших виховуйте в повчанні та настановленні Господнім» (Еф. 6, 4). Непорушне та рятівне слово Господнє.

Хто вихований релігійно під впливом Слова Божого та Церкви, той буде шанованим сином, корисним членом суспільства, дорогим другом, старанним працівником, тому що він життя своє заснував не на хиткому піску мінливих людських правил та вчень, а на непорушному камені – Христі. Встоїть така людина під час життєвих катастроф та лих, випробувань (Мф. 7, 24-27). Вічно буде дякувати вона своїм батькам за міцну основу, за релігійне виховання (1 Пет. 2, 4).

В чому ж полягає сутність релігійного виховання? Воно полягає в насадженні в душу дитини «страху Божого», того страху, який по Слову Божому є «джерело життя», «початок премудрості». Цей «страх Божий» не подібний на те болісне відчуття страху, яке відоме нам: в першому немає і краплі рабського остраху, адже в «любові немає страху… тому що в страху є мука» (1 Іоан. 4, 18). Божий страх поєднаний з радістю і є нічим іншим, як глибоким благоволінням перед Богом, прагнення догоджати Йому і острах переступити Його заповіді, тому й співається у священному піснеспіві: «працюйте Господеві зі страхом і радуйтеся Йому з трепетом». Цим трепетом до Бога наповнені і всі небесні сили: Херувими і Серафими, що горять до Бога любов’ю і обличчя свої закривають в благоговійному трепеті (див. херувимську пісню великої суботи).

Вкорінення, насадження такого рятівного страху Божого в душу дитини полягає в тому, що: 1) батьки вчать дитину словом і своїм прикладом поклонінню, благоговінням перед Богом. Підносять дитину до ікон, нахиляють її голівку перед образом і самі кланяються святині. Потім вчать її коротким молитвам і разом з нею моляться вранці, ввечері, перед їжею і після неї. 2) Часто носять дитя в храм до св. Причастя. 3) Пояснюють дитині якості Божої Всюдисутності, правосуддя, благості і т.п. і вселяють дитині розуміння, що Бог все бачить і наказує за дурне, а за добре винагороджує. 4) Знайомлять дитину із змістом заповідей Божих, говорять про відношення до ближніх і вчать її послуху уставам Церкви, примушуючи утримуватись та поститись з раннього віку; розповідають дитині коротко дитячою мовою найнеобхідніше із священної історії та життя святих. 5). Уважно слідкують за поведінкою дитини, мотивують до добрих вчинків, викорінюють лицемірство чи брехливість, осуджують погані вчинки  і заохочують хороші. 

Батьки не повинні дратувати своїх дітей (Еф. 6, 4) прискіпливістю, сварливістю, забороняючи їм невинні забави і протестуючи проти їхньої природної дитячої жвавості. Але особливо згубна несправедливість до дітей, яка спустошує дитячу душу, підриває в ній найцінніше – віру в добро і правду, усуває найважливіший мотиваційний приклад для первинної досконалості – поведінку самих батьків – довіру до них. 

Тілесних покарань необхідно уникати: хороший господар уникає застосовувати й лозинку проти худобинки. Якщо ж не діє на дитину слово, і неминучим є саме тілесне покарання, то нехай дитині спершу дадуть зрозуміти, що вона сама примусила до цього батьків, і що вони чинять справедливо, караючи її. 

6) Привчати дітей до роботи, до тілесної праці, оберігаючи їх від святковості та бездіяльності.

Після навчання домашнього – потрібно віддавати дітей до школи, але й тоді не можна залишати їх без батьківського виховання.

Душа дитини чуйна до всього доброго і прекрасного, і дитина своїм серцем здатна сприйняти дуже багато різноманітного, про що навіть не здогадуються батьки, вважаючи, що все це ще не доступне для її розвитку: нехай же батьки твердо пам’ятають, що душа людська «по природі християнська», і нехай ніколи не забувають зворушливих слів Господа: «Славлю Тебе, Отче, Господа неба і землі! Що Ти затаїв це від мудрих і розумних, і відкрив те немовлятам (Мф. 11, 25)». Тому то й траплялось, як свідчать про це житія святих, що діти – християни і немовлята по вірі, тобто простолюдини, - вражали язичних мудреців глибиною і висотою своїх пізнань Бога.

І так, батьки, не спізнюйтесь, але вчасно й правильно виховуйте своїх дітей, щоб вам виконати своє головне призначення і не відчувати потім скорботи та страждань від зіпсованості своїх дітей: «Чи не сам ти спричиняєш собі скорботу неприборканістю сина свого?.. Коли поле його серця легко було обробляти, тоді ще потрібно було тобі викорінювати полову» (св. Іоан Златоуст).

Ви для своїх дітей являєтесь на землі образом суду Божого: їх поведінку викриваєте, наказуєте чи винагороджуєте і передаєте їм благословення Господнє.

Діти добрі – похвала, втіха і нагорода батьків, а діти злі – їх покара, сором і мука. З іншого боку – ні за що так сильно не дякує людина до самої своєї смерті, як за те, що батьки в свій час дали їй релігійне виховання, в якому немає лицемірства чи амбіційної оманливості.

Примітка: Лицемірство полягає в тому, що в цьому згубному напрямку душі, людина лише хоче здатися доброю, але не прагне бути такою насправді. Лицемірні носять на собі маску чесноти, але вони суть «вовків в овечій шкурі», або ж «гроби розмальовані, сповнені всередині нечистот» (Лук. 11 гл.), так називав їх сам Господь. Будучи милосердним та довготерпеливим до грішників взагалі, Ісус Христос відвертав Своє Лице і виливав праведний гнів на лицемірів: «горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри» (Лук. 11, 44)…

Першим лицеміром є диявол, який майстерно надягає на себе маску нашої доброзичливості і навіть уподібнюється до доброго ангела (2 Кор. 11, 14). Дияволу же уподібнюються всі злі, лицемірні душі, яких особливо багато буде наприкінці світу (1 Тим. 4, 1. 2).

Лицемірство тому таке згубне, що йому чужим й незрозумілим є покаяння і дух того смирення, під впливом якого навіть святий апостол Павло скрушно називав себе першим грішником серед усіх (1 Тим. 1, 15). Смирення ж є закваскою для праведності та спасіння, а лицемірство й впертість у нерозкаяності гріхів є закваскою для самообману, внаслідок чого – й вічної погибелі для людини.      

Переглядів: 1006 | Додав: olgailyuk
Форма входу
Пошук
Календар
«  Ноябрь 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Друзі сайту
Статистика