Розмова 1.

Донька і Мама. «Містерія каменів й квітів».

-         Квіти вміють співати й мріяти, - промовила маленька Оксанка матері, розглядаючи пелюстки жоржини. - Ось ця квіточка про дощик мріє. А ось та – про сонечко, - вказала на чорнобривці у вікні сусідського будинку. А ще квіти теж роздумують над тим, як складеться їхня доля: чи прикрасять вони руки нареченої, чи увінчають могилу благородного співця…

-         Так, донечко, кожна квітка прагне бути поміченою, - відповіла їй мати. І кожен камінь теж. 

-         А про що може мріяти камінь? – запитала з цікавістю.

-         Напевно, про те, щоб стати затінком для тих квітів, які в тіні швидше розцвітають, або про мури, які захищають цілі галявини з квітами і деревами, птахами і тваринками, або про храми, куди люди приходять з букетами троянд, щоб вшанувати Боже ім’я та Його творіння.

-         А що подібного між каменем і квітами?

-         Містерія призначення. Кожному з них – своє призначення, моя люба.

-         А яким є моє призначення, мамо? Ким мені бути: квіткою чи каменем?

-         Тобі бути дитям. Чесним і мудрим. Щоб точно дізнатись, для чого в твоїх руках камінь опиниться, а для чого – квітка.

-         А як про це можна дізнатись?

-         Запитати себе й прислухатись: відповідь прийде від твого серця, а відгукнеться, сформується в слова та вірні думки, коли ти споглядатимеш їх: камінь, квітку, життя… І тоді все інше, що опиниться в твоїх руках, теж матиме вірну відповідь.

-         Що це за відповідь, і що це за запитання?

-         Доля тобі розповість незабаром. Доля дає відповіді щодня і ставить натомість нові запитання… Дослухайся до свого серця, в якому живе Бог, - і тоді доля завжди буде до тебе милосердна.

-         Це тобі розповіли камінь чи квітка?

-         Квітка, що виросла на камені… Мудрість в таємницях буття. Усе взаємопов’язано. Храм Божий – в тобі! Тільки не забувай, моя люба, приносити квіти у величні кам"яні мури єдиної ІСТИННОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ЦЕРКВИ. Дайбоже, знайти тобі її і не загубити повік!