Як живе Селінджер?

Боги спускаються на землю дуже рідко. Вони не хочуть бувати частіше, ніж один раз на все життя. При цьому вони відразу стають на ноги і біжать...

Мають два шляхи:  жовтий і  синій або червоний і чорний. Та вихід мають завжди лише один – короткий: просто взяти – і вийти.

Вибирають кожен в свій час. Цікаво, що саме кожен у той час, коли прийде для нього час: жовтий у дитинстві - до просвітлення, синій – після просвітлення.

Чорний тоді, коли ще немає червоного. Червоний, коли вже немає чорного.

Робиться це так: перший крок завжди важкий... Не міцні, щойно народжені ноги ступають ще без усвідомлення. Другий крок навпаки дуже легкий – ти вже знаєш, що таке ІТИ!

Іти навіть легше ніж встояти... Особливо перед спокусою. Зі спокусами ігри сумніші – точніше сумно саме іграм, що програють в нерівному двобої.

Боги ж бо – непросто люди!

Вони вміють радувати життя навколо своєю посмішкою, такою ніжною, як сон дитини і такою ж вірною, як почуття Слова до хорошої Думки.

Вони мають сміливі задуми. Дають по носі нерозумним щеням. Вертять хвости бикам. Випускають стрілу за тридевять земель. Стають навколішки перед своєю совістю. При цьому люблять пити час з чашки ароматного чаю і ображають недругів чарівною байдужістю.

Купаються в прозорих озерах.

Геніїв важко не помітити, хоч всі намагаються їх не помічати, - вважають вони.

До просвітлення живуть тихо, нікого особливо не дивуючи, не мурдуючи і не вимагаючи того, що їм дати не можуть. Але приходить момент і жовте стає синім, а чорне – червоним, тому що так буває лише в богів.

До просвітлення вони про себе знають не більше, ніж після просвітлення, але ніколи не забувають, що насправді їх тут немає. Вони є там, де їхня присутність важить більше, ніж їхня відсутність...

Життєві позиції богів – бути смішними і добрими. Їх милосердя спрямоване на тишу і на тих, хто її прагне. Їхня радість приносять щастя всім, хто це помічає. Їхня мудрість обнадіює життя творити нових богів.

Їхнє слово – вміле, як стріла, пущена в ніч народження таємниць.

Вони мають дивне вбрання, яке потім роками не тліє. Складають його на бильці ліжка в маленькому екстазі здивованості: що це?

Вбрання – що це? - думають вони... Це бажання побачити всі можливі кольори і стати в їхньому орелі птахами віри?

Боги не мають відповіді, залишаючи відбитки своїх ран та зцілень на білому полотні посмертної слави...

Їхнє волосся коротке і акуратно зачесане на правий чи лівий бік, здебільшого – правий, але ймовірно навіть на лівий... Залежить від настрою...

Вони бувають хорошими художниками і чутливими співаками. Рідше – гарними танцюристами, частіше – вмілими поетами.

Сплять рідко і не так як інші. Сплять по-божому неспокійно, думаючи про всіх і про все, або про ніщо і про те, чи наразі повертатися туди, чи пізніше повертатися туди, де все не так, як тут, де все трішки вразливіше, бо без тіла.

Боги народжуються без тіла.

Коли це стає очевидно, вони опускаються навколішки перед людством і молять: іди вірно! Іди вірно! Іди вірно!

Воно не вірить.

Це не засмучує богів. Схопивши людство в коло перероджень та своєї вічності – боги полегшено зітхають... Тепер воно у безпеці. Тепер йому залишиться лише коло... з маленькими дірочками для нових богів...

Тих, які мають лише один шлях-вихід: істинний!

Селінджер не чекав від себе такого монологу. Але такий монолог довго чекав на Селінджера.