ЦИКЛ ВІРШІВ
«СПОКУТЛИВЕ»
І.
НАЙВИЩА ЦІНА
Його колегам по палаті
присвячую
Помана із щедрих рук
приймлена Богом
І спожива її Христос на небесах
Вони ж – утішені,
розіп’яті, смиренні, і усмирені
психотропними ліками
в очах своїх
мені подарували
велич Спокути і Подяки
за щирість помани,
за шматочок свіжого хліба,
(поділеного доброю рукою
Бога між усіма…)
А ще вони побажали мені здоров’я…
І Бог їх почув…
Бог усіх чує,
Бо Йому дорогоцінна кожна душа.
О.Ілюк,
28.09.2009р.
ІІ.
ІІ.
В ГОСТЯХ У БОЖЕВІЛЬНІ
Іванові Миколайчукові
присвячую, точніше його гостинам
у Чернівецькій психлікарні
Він шукав межу досконалості гри
Актора, що прагне себе спізнати,
Минути ще тре йму тарари,
І щоб ніяк не заважали грати…
- Чому кіно Вам не вдалося?
- Чому ми вийшли із екрану?
- Чому до фіналу звелося
почуття глядацької рани?
- Чому без оплесків живемо,
Вдивляємось у те, чого нема,
Вслухаємось в потусторонні демо
і мова наша божевільно-німа?
- Що ти відзнімеш, режисере-акторе,
Що загубив ти в наших тарарах?
Іди, не вивчай наше горе, -
Наше горе – то наша остання гра.
- Ви незвичні, як вічне кіно,
Що собою зманює небо...
Ви – немов нерукотворне вино,
і ваш біль – це так Богові треба.
Так сказав – і пішов навіки,
І полишив кадро-вірші свої:
ПРОТЕЧУТЬ УСІ БОЖЕВІЛЬНІ РІКИ,
А ЗА НИМИ - Й СВІТИ НОВІ.
30.09.2009р.
| 
