ВХІД

Мружиться погляд,

       розглядає забруднене шкло:

-         Звідки б почати,

щоб витерти до кольору пустоти

і  увійти до себе в гості?

А тут ще й душа зморщена

вустами прірви підстьобує:

-         Спробуй, - каже, - пальчиком

    помучити ранку,

ось вона і просльозиться.

Потім ним же зобрази на шклі

            те, що не виразно, але видніється.

Розпишеш,

              розмалюєш

                            все –

                                        тоді й прозрієш.

Знаєш, як це робиться?

Один вірш,

           а потім зверху

                           знову вірш...

То нічого, що букви з буквами зіллються,

                і змісту не видно.

Суть у тому,

                щоб

        ВИТЕРТИ СЛОВОМ ШКЛО!

Ну як? Бачиш себе?