Голова неба болить нестримно

Громом сповнена, розпинається.

Рани голосом рве надривно

Сльозами-дощем умивається.

 

Блискавицею світ зчудовано

То лякає, то увагу виманює

Гуркіт у жилах її знервовано

Тугу додолу стравлює.

 

І ні часу ні тре, ні жалю їй

Все тепер лише там, де триває бій:

Боротьба добра і зла, боротьба стихій

В голові її, в ній самій.

 

Так тріщить по швах, геть нестримано

Розчиня і падає - біль вибілює

Гріх собою змива незвідано -

І зникає страх, вмить просвітлює...

 

За вікном лиш гуркіт, лиш відгомін

Падіння неба - так тануть відстані...