Коли зима стрічалася з весною,
а я про це вишкрябувала думи,
моя душа ставала неземною
і танула поезія в задумі...

Коли мені писали з того світу
невидимі листи трагічних долей
Я вірила: весна моя - то літо,
а вірші проростуть в небеснім полі.

Коли осіннє зачаїлося в вітрах -
Співали гори голосом трембіти
І опадало листя блідо, й на руках
Спинялось в пошуках незвіданого світу.

Кружляли наді мною ночі і дива
Сонети вірно в драми проростали
Я їх тихенько з дум своїх списала -
Й моя душа зродилася нова...

Мені полишив світ лиш тінь від сеї згадки
Йому за це я дякую загадкою...