Внутрішнє око задивлене одразу в чотири боки.
Анатомія ради, тим часом, не може надати,
З якого чуда такого все тіло стає стооким,
І чому шляхи полякались, почали зникати?
 
Блимає сонце, а чим затулитись від нього - не знаю,
Закрию одне око - інше собі повік не стуляє.
Я вже з того дива краще б осліпла... У МОВІ!
(Проте це не вихід - внутрішні очі напоготові!)
 
Та нехай вже дивляться собі - тільки нащо?
Шляхи порозбігались, шукають мандрівців кращих.
Наздогнати б їх, вії у крила розплющити!
ПОЛЕТЯТЬ... А мене залишать дощем плющити.

2000 р.