Життя, як про міф: що це таке? Міф про Орфея. Чи можна його переписати? І чому він не виконав умови, коли виводив Еврідіку з Аїду, що його спонукало до цього? Відповідь на це дивне запитання мені подарувала ця написана мною поема. Містика твору: ти його пишеш, а він тобі ВСЕ пояснює!
З КРАЇНИ МІФІВ
ВІДСТУП ОРФЕЯ
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!
2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!
3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!
4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?
5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”
Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”
Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”
Аїд:
“Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”
Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”
Венера:
От і прекрасно! Саме так, прекрасно!
6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!
7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!
8.
це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!
9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!
10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!
