Вчімось розпізнавати любов, пізнавати й розуміти любов, слідувати їй і берегти! Вчімось бачити крізь любов, і тоді те, що ми будемо бачити, не викликатиме нічого негативного, але любов благословлятиме нас зсередини бачити істинно і людей, які нас оточують, і життя, яке нам дано. 

Адже САМА ЛЮБОВ є благословенням від Бога. І якщо ми з благословенням дивимось на хворого, немічного, біснуватого чи нещасного в біді своїй, то чи не викличе це в нас насамперед співчуття та молитовне прагнення, принаймні, побажати цій людині зцілення, розкаяння, чи не викликатиме це в нас милосердя - бажання допомогти словом чи ділом?

Так, саме милосердя є зворотною стороною медалі ЛЮБОВІ! Так, саме любов і милосердя спонукали Бога простити людині першородний гріх і подарувати їй спасіння, саме любов є причиною усіх благ на Землі і самого буття.

Чому ж тоді люди любов відкидають і не вміють розпізнавати її? Що значить розпізнавати? Відрізняти зерно від полови, бачити в любові благо, а не спокусу, бачити в любові духовне щастя, а не «пригоду», розвагу чи похіть, бачити в любові прагнення допомогти, а не бажання спрямувати увагу на себе заради самовдоволення, бачити в любові жертовність, а не привід для самовтіхи чи самості.

В ЦІМ любов і є найскладнішою для пізнання. Тому що Бог подарував нам її одразу ж, коли душі наші творив, а дар цей дав нам для випробування і на спасіння душі. Створена з любові, втілившись в тлінне тіло, душа людини з перших же днів пізнає любов. Любов перших місяців опіки, тобто з батьківського тепла й материнської ласки. Потім любов як вміння спілкуватись і висловлювати свої враження й почуття, любов, як самореалізацію в надії на добро, на гармонію в стосунках. І вже тут, з перших днів людського життя через любов людина отримує безліч випробувань.

Адже ворог людини не дрімає і намагається зробити все для того, щоб любов людини перетворити на ненависть, щоб таким чином повністю віддалити людину від Бога й знищити її душу навіки. Отже, якщо щось в нас виникає ненависть чи найменші негативні думки (роздратування, злість, гнів, злопам’ятство, невдоволення кимось, чимось, байдужість, як противагу любові, зверхність, гординю і т.п.), то це означає одне: ми піддаємось спокусі ворожій і втрачаємо благість Господньої любові на той момент. Ми – грішимо! А гріх призводить до смерті. Насамперед – духовної смерті.

Тим складніше пізнати любов, що її іноді називають спокусою для тіла, адже ніби саме любов може стати спонуканням до мрій та прагнення бути поруч з людиною, яка викликала відповідні почуття. Але в тім і полягає суть, що любов живе не лише в наших серцях, (себто  наших тілах, в нашому уявленні чи емоційних спалахах), як думають більшість людей, а найвища любов (тому й справжня!) живе якраз в наших душах, бо кожна людська душа створена з Божої найвищої ЛЮБОВІ! Тому той, хто любить – пожертвує собою, віддасть душу свою за ближнього, за брата свого, і таким чином уподібниться Богу.

«Візьми хрест свій і йди за мною», - казав нам усім сам Господь, Син Божий Ісус Христос! Саме Христовий шлях життя є тим найвищим зразком Любові, який ми повинні не лише наслідувати, а й завжди зберігати в серцях (і тілом жити, як Бог велів, і душею вчитись щодня, ЯК ТРЕБА ЛЮБИТИ, бо для цього ми й створені - для пізнання ІСТИНИ ЛЮБОВІ!) вдячність Богові за Його велику жертву заради нашого спасіння, ЗА ЙОГО ЛЮБОВ!  

Найбільшою ж вдячністю з боку людини Богові є перемога в її душі ЛЮБОВІ над усім тим, що являється її протилежністю, відсутністю чи боротьбою з нею!

Любов дарує смирення і радість, дарує втіху і свободу, дарує надію на вічне життя з Богом!

10.03.2013 р. 

О.Ілюк